План

1. Вплив клімату на географічне поширення і морфологічні особливості сільськогосподарських тварин.

2. Вплив метеорологічних факторів на терморегуляцію у сільськогосподарських тварин

3. Вплив метеорологічних факторів на поведінку і продуктивність сільськогосподарських тварин

4. Вплив метеорологічних факторів на розмноження сільськогосподарських тварин

​​​​​​​Література

У таблиці звертає на себе увагу найбільша концентрація сільськогосподарських тварин в кліматичних зонах степів і саван, що можна пояснити величезною протяжністю цих зон, а також найбільшим поширенням в них пасовищних угідь. Останнє, безсумнівно, пов'язане з кліматом.

Розглядаючи окремі види сільськогосподарських тварин встановлено, що найбільш локально розміщені у відповідних кліматичних зонах північні олені (100% в зонах тундри і тайги), верблюди (81% в зонах степів і тропічних пустель), буйволи ( 77% в зонах мусонного клімату помірних широт і тропічних вологих лісів), мули (75% в зонах степів і саван). Це можна пояснити максимальною адаптацією цих видів тварин відповідно  зональним особливостям клімату, а також порівняно обмеженою кількістю екологічних типів у цих тварин.

Що стосується овець, то наявність у них досить різних екологічних типів уможливлює процвітання цього виду в дуже різних кліматичних зонах: степів (41%), лісів помірного поясу (21%), в зоні середземноморського клімату (18%), саван ( 10%) і навіть в зонах поза тропічних та тропічних пустель (10%).

Екологічні відмінності між окремими породами овець дуже великі. Серед них можна назвати чотири основних екологічних типів:

1) м'ясні і м'ясо-вовняні;

2) камвольні і мериносові;

3) курдючні і жирнохвості;

4) північні короткохвості вівці.

М'ясні та м'ясо-вовняні вівці добре пристосовані до клімату лісів помірного поясу. Вони поширені на Британських островах, на південному сході Австралії і на південному острові Нової Зеландії, в Уругваї, Аргентині, Чилі, на південному узбережжі Африки і на Фолклендських островах. Клімат цих країн рівний, з малою річною амплітудою температури (8-16 °) і з великою кількістю опадів, що випадають круглий рік (600-1000 мм). Велика кількість опадів при помірній температурі створює хороші умови зволоження, які характеризуються гідротермічним коефіцієнтом 1,2-1,6.

Камвольні і мериносові вівці є мешканцями степу і районів з помірно сухим середземноморським кліматом. Вони складають основне поголів'я овець степових районів Австралії, Південної Африки, степових районів країн СНД і Аргентини, а також територій, що мають середземноморський клімат - східній частині Іспанії, південній частині Франції, Італії, Греції, Малої Азії, Марокко і Тунісу.

Характерною рисою клімату зони найбільшого поширення вовнових порід овець є значна річна амплітуда температури (18-28 °С), річні кількість опадів в межах 250-500 мм і значна сухість клімату – гідротермічний коефіцієнт становить 0,5-1,0.

Курдючні і жирнохвості вівці добре пристосовані до особливо посушливого клімату поза тропічних і тропічних пустель. Область поширення цих овець приходиться перш за все на Середню Азію, Індію (на плато), далі Афганістан, Іран, південний схід Європейської території СНД, Туніс, Аравію, Ефіопію, а також пустельні райони Південної Африки. Річна амплітуда температури в цих районах досягає 30- 35 °, річна кількість опадів близько 100 мм, а гідротермічний коефіцієнт 0,2.

Північні короткохвості вівці поширені по всій півночі Європи: на Скандинавському півострові, в Ісландії на Шотландських і Гебридських островах, в північній частині Німеччини , Польщі, Фінляндії та в північній частині Росії. Розповсюдження короткохвостих овець далеко на північ і північний схід, де взимку умови досить суворі, стає можливим завдяки того, що в холодну пору року тварини утримуються в приміщеннях.

Порівнюючи щільність поголів'я і розподіл м'ясних і вовнових порід овець в основних світових центрах вівчарства з річними сумами опадів, легко помітити, що найбільша кількість овець зосереджена в районах, які отримують в рік 250-500 і 500-1000 мм. При цьому в менш зволожених районах переважають тонкорунні вівці, а в більш вологих - м'ясні та м'ясо-вовняні.

Прекрасну ілюстрацію залежності поширення овець від клімату представляють Австралія і Нова Зеландія на рис. 1.12.

Рис. 1.12 - Поширення овець в Австралії

У більш холодних південно-східних районах країни з річною кількістю опадів, що досягає 1000 мм, виникли досить великі масиви м'ясного і м'ясо-вовняного вівчарства (рис. 1.13).

Рис. 1.13 - Середня річна кількість опадів в Австралії

1 - менше 250 мм, 2 - 250-500 мм, 3 - 500-1000 мм, 4 понад 1000 мм.

При порівнянні рисунків 1.14 і 1.15 видно, що в східній частині Нової Зеландії, де опадів випадає порівняно мало, розташовані райони найбільш розвиненого вівчарства. У більш вологих районах Північного острова розвинене вівчарство м'ясного напряму. На Південному острові в умовах більш сухого клімату поряд з м'ясним деяке значення має також вовнове вівчарство (зона з опадами менше 500 мм).

При порівнянні карти розподілу вівчарства в Південній Америці (рис. 1.16) з картою розподілу опадів (рис. 1.17) з'ясовується, що зменшення опадів, а отже, і погіршення пасовищних умов на південь і південний Захід не дозволяє розводити тут настільки велику кількість овець, як в районі Буенос-Айреса.

Рис. 1.14 - Поширення овець в Новій Зеландії

Рис.1.15 – Середня річна кількість опадів в Новій Зеландії

1 - менше 500 мм, 2 - 500-1000 мм, 3 - 1000-1750 мм, 4 - 1750-2500 мм, 5 - понад 2500 мм.

Вплив клімату визначило не тільки особливості географічного розподілу сільськогосподарських тварин, а й викликало у них цілий ряд морфологічних і фізіологічних змін. На останніх слід зупинитися, так як вони впливають як на зовнішню форму, так і на характерні риси, в тому числі на продуктивність сільськогосподарських тварин.

2. Вплив метеорологічних факторів на терморегуляцію у сільськогосподарських тварин

Головною проблемою, яка залучає увагу дослідників в цьому напрямку, є терморегуляція у сільськогосподарських тварин. Думка про те, що між утворенням тепла в організмі тварини і надходженням їжі є нерозривний зв'язок, належить М. В. Ломоносову (1748). Це положення, розроблене геніальним російським вченим в повній відповідності до його фізичних і хімічних досліджень, визначило фізіологічну науку на ціле століття і до теперішнього часу є основною темою всіх досліджень із загального обміну речовин і регуляції тепла в організмі.

Теплопродукція організму змінюється шляхом посилення окисненістю процесів на холоді і ослаблення їх при високих температурах (хімічна терморегуляція).

Тепловіддача здійснюється шляхом проведення, випромінювання, турбулентного обміну, а головним чином шляхом випаровування води з поверхні шкіри і дихальних шляхів.

На сільськогосподарську тварину, що знаходиться на пасовищі без штучного укриття впливають різні фактори навколишнього середовища: потоки сонячної радіації, температура повітря і ґрунту, вітер, вологість повітря, хмарність і т.д. Загальна схема впливу на тварину різних потоків сонячної радіації показана на рис. 1.18.

Рис. 1.18 - Енергообмін тварини в природному середовищі (C.V. Smith, 1970)

Необхідною умовою для життєдіяльності теплокровних (гомойотермних) тварин є збереження сталості температури тіла. Існує термін - гомеостаз (від гр. homoios- подібний і statis - стояння), тобто стан внутрішньої динамічної рівноваги організму тварини за допомогою сукупності складних фізіологічних реакцій, спрямованих на усунення або обмеження впливу факторів зовнішнього середовища, які порушують цю рівновагу. Підтримка термічного гомеостазу в організмі вищих тварин здійснюється діяльністю фізіологічного механізму, який регулює теплопродукцію і тепловіддачу. Відзначимо, що теплопродукція - процес біохімічний, а тепловіддача - біофізичний.

Температурний діапазон, на фоні якого проходить життя теплокровної тварини в природних умовах існування, визначений фізіологами й екологами приблизно в 100 °С: від -50 до +50 °С (А.Д. Слоним, 1962)

Температурний інтервал, сумісний з життям ссавців, у тому числі і сільськогосподарських тварин, залежить від умов тепловіддачі (вологості й руху повітря, радіаційних тепловтрат), а також від фізіологічного стану тварини - віку, рівня його теплопродукції, що в свою чергу визначається умовами харчування організму, його рухливістю і т.д.

Обмін речовин організму, який лежить в основі всіх життєвих процесів, супроводжується постійним теплообміном з навколишнім середовищем. Теплообмін спрямований на підтримку температури тіла в біологічних межах, які забезпечують стабільність біохімічних реакцій і фізіологічних процесів в організмі.

При порушеннях теплової рівноваги організму - перегрів (гіпертермія) і переохолодження (гіпотермія) - вступають у дію механізми терморегуляції, що призводять до посилення або ослаблення обміну речовин, а, отже, - до зміни зв'язаного з ним рівня теплової продукції теплокровної тварини. Остання регулюється на рівні умовних і безумовних рефлексів організму: судинний тонус, інтенсивність дихання, потовиділення, струшування тілом для додання більшої пушистості вовнового покриву, тремтіння м'язів та ін. Ці процеси, відповідно до вчення академіка І.П. Павлова про центральну нервову діяльність, регулюються центром терморегуляції, який знаходиться в гіпоталамусній області головного мозку.

Найважливішим властивістю є здатність теплокровного організму зберігати відносно постійну температуру тіла, властивий конкретному типу:

Тварина                              Середня                                       Коливання

Кінь                                         38                                              37,5-38,5

Корова                                    39                                              38,5-39,5

Олень                                     38                                              37,5-38,5

Вівця                                       40                                              38,0-41,0

Коза                                         40                                             37,6-41,0

Свиня                                      39,5                                           38,0-40,0

Вважається, що при зниженні температури тіла до значень менше 24 °С або підвищення до рівня більше 44 °С настає загибель тварини.

Для складання рівняння теплового балансу організму необхідно знати кількість тепла, що виробляється в ньому, і підсумувати (додати) усі потоки теплової енергії між організмом і навколишнім середовищем.

Позначимо величину фізіологічної теплопродукції через W, потік тепла проведенням у вовновому покриві через Тш, радіаційні втрати тепла (ефективне випромінювання) через турбулентний потік тепла між поверхнею організму і приземним шаром повітря через Q, витрату тепла на випаровування з поверхні органів дихання через LEP (L - схована теплота випаровування, Ер, - випаровування з поверхні органів дихання), витрату тепла та випаровування з поверхні тіла через LEd (Ed - випаровування з поверхні тіла) і витрату тепла на нагрівання видихуваного повітря через С.

Так як всі інші члени теплового балансу організму, звичайно, значно менше перерахованих потоків тепла, то в першому наближенні рівняння теплового балансу тіла тварини, температура якого підтримується на нормальному рівні, можна записати в такому вигляді

W = Tш + Eр + Q + LEp+LEd+C,                         (1.1)

-  де величини без індексів характеризують суми тепла за розглянутий період часу. При цьому величина W завжди позитивна, а всі інші величини позитивні за умови, якщо вони характеризують витрату тепла.

Стосовно до сільськогосподарських тварин, і в першу чергу до тонкорунних овець, термін «діяльна поверхня» В.А. Ярошевський розуміє, як «ту динамічну поверхню, що виявляється активною в радіаційному, транспіраційному і теплообмінному відношенні». Перший вид діяльної поверхні — поверхня руна, тобто зовнішня поверхня шару вовнового покриву, яка має велику кількість «буферного повітря». Тепловий стан поверхні руна залежить від кількості сонячної енергії, яка надходить на поверхню, величини ефективного випромінювання, інтенсивності турбулентного обміну, витрат тепла на випаровування, якщо поверхня руна волога. Поверхня руна нагрівається від потоку сумарної сонячної радіації, що надходить на її поверхню. Руно охолоджується в період, коли переважним стає випромінювання. При зміні положення тіла по відношенню до потоку сонячної радіації, до ґрунту і навколишніх предметів, до напрямку вітру відбувається зміна теплового стану поверхні руна. Власне кажучи, температура поверхні руна визначається поєднанням різних факторів: інтенсивності сонячної радіації, рівнем температури і вологості повітря, швидкістю вітру, та атмосферних опадів (у випадку їхнього випадання).

Другий вид діяльної поверхні - це поверхня шкіри, яка покрита вовною. Тепловий стан поверхні шкіри менш мінливий, порівняно з поверхнею руна, оскільки шкіра, з одного боку, захищена від зовнішнього впливу шаром вовнового покриву (руна), а з іншого, піддасться постійному регулюючому тепловому впливу судинних реакцій живого теплокровного тіла. Тепловий обмін між поверхнею шкіри і поверхнею руна нестриженої тварини відбувається через густий шар вовни, в основному шляхом проведення, оскільки вовновий покрив є перешкодою для променистих потоків ззовні і турбулентного переносу тепла з поверхні шкіри. Інтенсивність і напрямок теплових потоків у вовновому покриві (до тіла тварини і від нього) визначаються різницею температур поверхні руна і шкіри, товщиною шару вовни (руна) і її теплопровідністю.

Третій вид діяльної поверхні - це поверхня шкіри, яка майже позбавлена вовни (після стрижки), що має дуже тонкий і відносно рідкий волосяний покрив. Температура такої поверхні дуже мінлива, активна у відношенні теплообміну, оскільки тонкий вовняний покрив майже не перешкоджає надходженню променистої енергії Сонця, регулюється температурними реакціями судин і турбулентним переносом тепла з поверхні шкіри тварини. Цей вид діяльної поверхні постійно присутній на окремих частинах тіла нестрижених тонкорунних овець: вуха, передня частина голови, і частково ніг. Ці ділянки поверхні тіла вівці складають у нестрижених тварин звичайно не більш 5 - 10 % їхньої загальної поверхні. Тим не менше значення їх немаловажне в тепловому балансі теплокровного організму. Теплообмін цієї поверхні тіла з навколишнім середовищем відбувається шляхом випромінювання і турбулентним переносом тепла.

Теплові потоки у вовновому покриві овець визначаються градієнтом температури - поверхня руна й поверхня шкіри тварини і теплопровідністю вовни в її природному стані. Чим більше різниця температури поверхні руна і поверхні шкіри, чим тонше шар вовнового покриву, тим більшу кількість тепла віддає або одержує поверхня шкіри.

Так, у літні ночі температура поверхні руна нестрижених овець майже не відрізняється від температури повітря, що оточує тварину, при цьому вона завжди нижче температури поверхні шкіри. За таких умов потік тепла в вовновому покриві спрямований від поверхні шкіри до поверхні руна, тобто відбувається віддача тепла в зовнішнє середовище.

Влітку в жарку денну погоду промениста енергія, поглинена діяльною поверхнею руна, перетворюється в теплову енергію і підвищує температуру цієї поверхні до 60 - 85 °С. У таких умовах потік тепла у вовновому покриві, спрямований від нагрітої поверхні руна до поверхні шкіри і в сумі утворює екзогенне (тобто зовнішнє) теплове навантаження проведенням.

Розрахунок інтенсивності теплових потоків у вовновому покриві визначається за допомогою залежності В.А. Ярошевського

Тш=                            (1.2)

-  де  - коефіцієнт теплопровідності вовни;

 - температура поверхні руна і шкіри відповідно;

h - довжина вовни.

Дані про теплопровідність вовни овець аскапійеької тонкорунної породи в природному стані наведені в таблиці 1.4.

Температурні градієнти, показані суцільною лінією ASB і пунктирною AS'B, відповідно, вказують, у якому напрямку піде тепловий потік при різних умовах. Якщо піт випаровується з поверхні шкіри S, не змочуючи вовни, то температурні градієнти будуть відповідати суцільній лінії BSA. Якщо піт випаровується з діяльної з поверхні вовни S', то градієнт температури буде відповідати пунктирній лінії BS'A.

Ефективне випромінювання і турбулентний теплообмін мають самостійне значення для визначеної частини поверхні тіла вівці, на якому вовновий покрив не створює перешкод для променистих і турбулентних потоків з відкритої поверхні шкіри. Незважаючи на обмеженості цієї поверхні (вуха, щелепи і частково кінцівки), вона відіграє помітну роль у процесі теплового обміну організму з навколишнім середовищем.

Ефективне випромінювання і турбулентний теплообмін є важливими факторами, які беруть участь у формуванні теплового стану діяльної поверхні.

Ефективне випромінювання з поверхні шкіри, позбавленої вовни описується формулою

Ее =                (1.3)

де - величина ефективного випромінювання при безхмарному небі без врахування різниці температури діяльної поверхні і повітря;

k - коефіцієнт, який характеризує відхилення випромінювання даної поверхні від випромінювання чорного тіла;

 - постійна Стефана-Больцмана;

 - температура поверхні;

- температура повітря.

Розходження температури діяльної поверхні тіла вівці і навколишнього повітря дуже значне, особливо в нічний час. Це дозволяє очікувати над такою поверхнею досить інтенсивного потоку тепла, який залежить від різниці температури діяльної поверхні і повітря та швидкості вітру. Для розрахунку інтенсивності цього потоку використовується рівняння М.І. Будико, яке виражає відомий закон Ньютона про зв'язок теплообміну з різницею температури поверхні нагрітого або охолодженого тіла і повітря

Q=   =                                 (1.4)

де р- щільність повітря біля земної поверхні;

ср - питома теплоємність повітря;

 - інтегральна характеристика умов вертикального турбулентного переносу між діяльною поверхнею і атмосферою, названа коефіцієнтом зовнішньої дифузії;

 - температура діяльної поверхні.

Важливими складовими витратної частини рівняння теплового балансу організму є витрати тепла на випаровування з поверхні органів дихання і шкіри.

Кількість води, яка виділяється при диханні (випаровування з поверхні органів дихання), можна розрахувати, помноживши різницю питомої вологості видихуваного і вдихуваного повітря q на масу повітря Vт, яке проходить через органи дихання в одиницю часу

Ep=△qVm.                                       (1.5)

Швидкість випаровування з поверхні шкіри в овець можна виразити рівнянням

Ed=pD'(qd -q0)                                        (1.6)

де D'- коефіцієнт дифузії у вовновому покриві;

qd і q0- питома вологість у поверхні шкіри й у приземному шарі повітря відповідно.

Поряд з виносом з організму тварини тепла, витраченого на випаровування з поверхні органів дихання, видихуване повітря видаляє тепло, затрачене на її нагрівання. Кількість цього тепла С буде пропорційно масі видихуваного повітря Vm і різниці температури зовнішнього повітря і повітря, що пройшло через дихальні шляхи тварини за одиницю часу

С = ср  Vm                                                                (1.7)

У теплообміні між поверхнями руна і шкіри провідне значення належить проведенню тепла через вовновий покрив. Цілком зрозуміло, що напрямок теплового потоку в розглянутому випадку визначається величиною різниці градієнта температур поверхні руна і шкіри.

Температура поверхні шкіри змінюється в невеликих межах, влітку вона утримується близько 39 °С; температура поверхні вовнового покриву піддається дуже значним коливанням (наприклад, у літній період вночі вона незначно відрізняється від температури повітря, а в ясні сонячні дні досягає 60-73 °С і навіть 78-85 °С). У нічні години і в дні з прохолодною погодою йде витрата тепла проведенням через шерстний покрив. При високій тепловій напрузі навколишнього середовища потоки тепла спрямовані від поверхні руна до тіла тварини. У результаті виникають екзогенні теплові навантаження, величина їх знаходиться в зворотній залежності від хмарності та швидкості вітру.

Тепловіддача з поверхні шкіри, позбавленої вовнового покриву, здійснюється в основному шляхом ефективного випромінювання і турбулентного переносу тепла. Відзначається, що на ефективне випромінювання приходиться лише 5-10 % тепла, яке виділяється організмом, тобто в тепловому балансі великої ролі воно не має. Турбулентний теплообмін залежно від температури повітря складає від 2 до 17% загальної витрати тепла при вітрі 3 м/сек. Інтенсивність його і значимість у тепловому балансі зростає зі зменшенням температури повітря і збільшенням швидкості вітру.

Незначна кількість тепла (особливо в жаркі дні) витрачається на нагрівання повітря, що видихається твариною.

У тепловому балансі організму овець істотна роль належить витраті тепла на випаровування з поверхні тіла. Вважається, що цей шлях тепловіддачі є провідним в умовах значної теплової напруги навколишнього середовища. Встановлено, що при температурі повітря 33,1 °С випаровування 1 мм води несе 580 калорій. З урахуванням цих передумов і зважувалося рівняння теплового балансу організму в тонкорунних овець (табл. 2.5). Як видно з даних таблиці, складові балансу міняються в залежності від погодних умов.

В.А. Ярошевським досліджена зміна окремих складових тепловіддачі в умовах зростаючої напруги радіаційною балансу і температури.

Розрахунки складових тепловіддачі виконані для нелактуючих овець (жива вага 60 кг, середня довжина вовни 8 см) і ягнят (вік 2 місяці, жива вага 21 кг, середня довжина вовни 2 см) при наступних значеннях основних метеорологічних елементів:

Для зручності всі складові витратної частини теплового балансу організму виражаються у відсотках від сумарної тепловіддачі (табл. 1.5).

При температурі повітря 15 °С і відсутності інсоляції найбільше значення в тепловому балансі організму мас віддача тепла проведенням (вівці 21 %, ягнята 41 %), а також випаровуванням з поверхні шкіри (вівці 33 %, ягнята 32 %). За цих умов тепловіддача активним шляхом, тобто випаровуванням з поверхні органів дихання і нагріванням видихуваного повітря, складає у овець 20% і в ягнят 5%. Це розходження добре узгоджується з частотою дихання: в овець 99, у ягнят 20 дихальних рухів за хвилину.

З підвищенням температури повітря і збільшенням радіаційного балансу відбувається істотна перебудова теплообміну. Тепловіддача проведенням різко скорочується і при температурі повітря вище 25 °С змінюється екзогенним тепловим навантаженням, більш інтенсивним у ягнят. При цьому витрати тепла на випаровування з поверхні шкіри у овець значно збільшуються, вони здобувають роль головного фактора в тепловому балансі організму (до 64 % загальної тепловіддачі). У ягнят при підвищенні температури повітря збільшення частки випаровування із поверхні шкіри в загальному балансі тепла не відбувається

Це можна пояснити меншим вмістом водяної пари у воновому покриві у молодих тварин. Такий висновок був зроблений на підставі візуальних спостережень за вологістю руна, а також вимірів парціального тиску водяної пари у вовновому покриві у ягнят і овець. Середній парціальний тиск водяної пари в пришкірному шарі повітря складає, мб:

                                           Ранок                                              День

Вівці                                    38,0                                                    40,2

Ягнята                                31,0                                                    26,0

З формули (2.6) випливає, що швидкість дифузії водяної пари у вовновому покриві залежить від різниці його концентрації в поверхні шкіри і у навколишньому повітрі. У овець ця різниця з підвищенням температури навколишнього середовища збільшується, у ягнят же такого збільшення не відбувається, руно в них як би висихає.

Більш інтенсивне екзогенне теплове навантаження і знижена тепловіддача випаровуванням з поверхні шкіри в ягнят у деякій мірі компенсуються більш інтенсивним випаровуванням з поверхні органів дихання, на частку якого в ягнят при високій температурі повітря приходиться 57%, а в нестрижених овець тільки до 26% загальної тепловіддачі. Однак ця компенсація досягається ціною крайньої напруги всього організму, зокрема органів дихання, що приводить до ряду шкідливих наслідків - виникненню і розвитку захворювань органів дихання, утраті солей зі слиною і слизом, порушенням травного процесу, великій витрат і м'язової енергії й ін.(табл. 1.6).

З інших складових тепловіддачі більш докладно варто розглянути турбулентний теплообмін, роль якого в тепловому балансі організму помітно підвищується зі збільшенням швидкості вітру. При слабкому вітрі (випадок, представлений в таблиці 1.6) турбулентна тепловіддача змінюється від 13-17% вночі до 2-3 % в жаркий полудень. Зі збільшенням швидкості вітру роль турбулентної тепловіддачі в загальному балансі тепла помітно зростає. Як видно з таблиці 2.6, зі збільшенням швидкості вітру до 10 м/с роль турбулентної тепловіддачі зростає в 3 рази, досягаючи 13-20 % у жаркі денні години і 39-51 % у прохолодні ночі.

Якщо врахувати, що зі збільшенням швидкості вітру значно зростає турбулентний теплообмін, помітно підсилюється випаровування з поверхні шкіри, трохи знижується температура поверхні руна, помітно зменшується частота дихання тварин і знижується температура їхнього тіла, то стає ясно, що вітер варто віднести до факторів, що має великий вплив на процеси теплового обміну і на фізіологічний стан тварин.

Тепловіддача ефективним випромінюванням і витрати тепла на нагрівання видихуваного повітря, що складають у сумі 12-17 % тепла, що розсіюється, відіграють помітну роль у тепловому балансі організму при температурі навколишнього середовища від 15 до 30 °С.

3 ВПЛИВ МЕТЕОРОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ НА ПОВЕДІНКУ І ПРОДУКТИВНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН.

В основі життєдіяльності та продуктивності сільськогосподарських тварин лежить обмін речовин, який знаходиться в тісній залежності від умов зовнішнього середовища. Безпосередньо вплив факторів погоди та клімату призводить до суттєвих змін процесів асиміляції і дисиміляції, процесів теплового обміну, відбивається на поведінці, активності, а в кінцевому підсумку - на продуктивності сільськогосподарських тварин.

Порушення терморегуляції у сільськогосподарських тварин різко відбивається на їх продуктивності, завдає великих економічних збитків. За даними І. А. Баришнікова (1959), високопродуктивна корова виробляє за добу понад 35000 ккал., тобто, кількість тепла, достатнє для того, щоб при температурі 0 ° довести до кипіння 350 л води. Якщо врахувати, що в сонячний день на пасовищі тварини отримують ще більше додаткове теплове навантаження за рахунок поглинання радіації, то стане ясно, що терморегуляція в таких умовах проходить з великим напруженням. Цим пояснюється різке зниження молочної і м'ясної продуктивності тварин при високій температурі повітря і підвищеної інтенсивності сонячної радіації. Численні факти зниження продуктивності сільськогосподарських тварин під впливом метеорологічних факторів описані у великій кількості літературних джерел (І. А. Баришніков, 1959, 1960; Р. Ахмедов, 1958, 1960; W. М. Regan and G. A. Richardson, 1936; Е. G. Ritzman and F. G Benedikt, 1938; H. H. Kibler and S. Brody, 1950; P. Bruyre, 1953; W. Bianca, 1959; H. Tangl, 1956; D. F. Dowling, 1956 і ін.).

За останні 10-15 років були проведені цікаві дослідження поведінки сільськогосподарських тварин під час випасання. Результати цих робіт виявилися корисними, з одного боку, для визначення ступеня стійкості різних порід до перегріву, з іншого - для виявлення метеорологічних факторів, які мають на тварин несприятливий вплив.

Таблиця 1.7 – Порівняння поведінки великої рогатої худоби під час пасовища за різних умов погоди

Одержано наступні результати:

1) в умовах жаркого сонячного дня, без вітру час випасання великої рогатої худоби істотно змінювався залежно від вмісту в ньому крові тропічних порід;

2) при високій температурі і затишності наявність сонячної радіації помітно скорочувало час випасу порід помірного клімату і гібридів;

3) вітер помітно полегшував важкий вплив високої температури у всіх тварин.

Захист худоби від шкідливої дії метеорологічних факторів в жарку пору року приносить значний економічний ефект. На це звертають увагу Уорстелл і Броуді (D. М. Worstell and S. Brody, 1953), які вважають, що такі заходи мають більше значення, ніж захист худоби від низьких температур.

У результаті вивчення поведінки великої рогатої худоби під час пасіння були обґрунтовані деякі заходи, за допомогою яких можна полегшити терморегуляцію, підвищити використання корму і продуктивність тварин в несприятливих умовах спекотного сезону. Для цих цілей тварин кропили водою, переховували від прямого опромінення сонцем і застосовували вентиляцію. Всі ці заходи приводили до помітного поліпшення стану тварин і підвищення їх продуктивності.

При настанні екстремальних умов погоди у сільськогосподарських тварин спостерігаються зміни в їх фізіологічному стані (табл. 1.8).

Таблиця 1.8 - Критичні температури повітря (° С), що викликають зміни фізіологічного стану деяких європейських порід великої рогатої худоби (по Уорстелл Д. і Броуд С., 1953; запозичене у Ярошевського В.А., 1968)

Спробу систематизувати візуальні спостереження за станом і поведінкою овець і ягнят при різних умовах погоди ми знаходимо в роботах Н. А. Конюхова і А. І. Чекерес. Ці автори намагались встановити конкретні градації метеорологічних елементів, що визначають типи несприятливих погод в різні періоди пасовищного утримання овець. Для цієї мети поряд з метеорологічними спостереженнями фіксувалися такі види реакцій у овець:

1) реакції, спрямовані проти зниження температури тіла, - пошуки укриттів від вітру і дощу, збирання в групи, притулившись один до одного, збільшена рухливість і жвава реакція, більш тривалий час активної пасіння;

2) реакції, спрямовані проти перегріву організму, - спроби знайти затінені або продуваються вітром місця, розслаблене положення тіла, знижена рухливість і подавлений стан, пасивний випас і припинення випасу, теплова задишка.

Згадані роботи Н. А. Конюхова і А. І. Чекерес навіть на першому етапі є кроком вперед, так як дають можливість до певної міри конкретизувати уявлення про сприятливі і несприятливі типи погоди, знайти кліматичну забезпеченість їх і на цій основі більш детально планувати проведення ряду заходів у пасовищному тваринництві з найменшою вірогідністю ризику.

4. ВПЛИВ МЕТЕОРОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ НА РОЗМНОЖЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН

Вплив метеорологічних умов охоплює не тільки зовнішні сторони життєдіяльності організму, але і суттєво відбивається на такій інтимній функції тварин, як розмноження. На жаль, у вітчизняній літературі це питання майже не висвітлено. Тим часом в роботах ряду зарубіжних дослідників розкриваються фізіологічні причини багатьох ускладнень, що виникають в період запліднення сільськогосподарських  тварин, пов'язаних в першу чергу з неврахуванням метеорологічної обстановки в період, що передує заплідненню. Наслідком таких ускладнень є яловість сільськогосподарських тварин, ліквідація якої є однією з важливих проблем зоотехнічної науки. У деяких країнах несприятливі метеорологічні умови приводять до масової яловості овець. Відомі результати досліджень, проведених в тропічних районах Західної Австралії і в Квінсленді. Heвипадково саме в Австралії було проведено дослідження впливу метеорологічних умов на процеси овогенеза і сперматогенезу у овець. З робіт австралійських авторів (R. M. С. Gunn, R. N. Sanders and W. Granger, 1942) відомо, що високі температури навколишнього середовища викликають низьку запліднюваність у овець. Значно більше досліджень присвячено впливу метеорологічних умов на процес сперматогенеза. Заслуговує на увагу той факт, що температура сім'яників в набагато більшому ступені залежить від температури зовнішнього середовища, ніж від температури тіла тварин, що особливо добре помітно у нестрижений баранів (W. С. Foote, AL Pope, R. Е. Nichols and L . Е. Casida, 1957). Висновки про шкідливий вплив високої температури зовнішнього середовища на якість сперми у баранів в літні місяці знайшли підтвердження в роботах ряду авторів (FF Mc Kenzie and V. Ber-liner, 1937; RE Comstock, WW Green, LM Winters and HV Nordskog, 1943).

Філліпс і Мак-Кензі (R. W. Phillips and F. F. Mc Kenzie, 1934) показали, що нагрівання сім'яників викликає їх розлад. Вплив високої температури на все тіло тварин також впливає на сім’янники. За даними цих авторів, найкраща запліднюванність овець виходила в тих випадках, коли барани в літні місяці містилися при температурі від 7 до 9 °С.

Практичне значення всього викладеного очевидно. У зоні південного вівчарства температура повітря в серпні часто піднімається вище 30 °. Барани в цей час знаходяться в стані хронічного перегріву, різко порушуються  процеси сперматогенеза. Відновлення нормальної якості сперми проходить  тільки через два місяці після несприятливого впливу.  Отже, якщо в серпні спостерігався перегрів плідників, то під час запліднення овець у вересні і жовтні можна розраховувати на високу їх запліднюваність. Для боротьби з цим вкрай несприятливим впливом погодних умов необхідні профілактичні заходи, які попереджують виникнення перегріву організму у виробників.

Вплив метеорологічних умов на процеси овогенеза добре відомі практикам вівчарства. З огляду на особливості погоди та вживаючи заходів, що запобігають перегрів організму у маточного поголів'я, передові чабани ліквідують яловість овець і отримують в намічені терміни здоровий молодняк.

У числі заходів по догляду за маточним поголів'ям та ягнятами передовики вівчарства застосовують ефективні заходи але усунення та пом'якшення шкідливого впливу метеорологічних . Так, відомо, що літня спека є головною причиною, яка гальмує наступ охоти у вівцематок. Для усунення цієї перешкоди в спекотні літні дні маткові отари заганяються в спеціальні приміщення, стіни яких охолоджуються дощуванням.

​​​​​​​Заполните таблицу по материалу лекции (пишите тезисно) 

Найдите ответы на возникшие вопросы и разберитесь с причинами непонятных мест в лекции