План

1. Правило Бергмана, Аллена, Вільсона

2. Поведінка видів сільськогосподарських тварин при різних умовах погоди.

3. Методика оцінки і обліку впливу погодних умов на проведення зимового випасу овець.

4. Зоокліматичні умови випасу овець у період окоту.

5. Зоокліматичні умови весняної стрижки овець.

6. Зоокліматичні умови літнього періоду.

Література

1.     Чекерес А.И. Погода, климат и отгонно-пастбищное животноводство Под ред. И.Г. Грингофа. Л.: Гидрометеоиздат, 1973. 175 с.

2. Иванов И.Г. Влияние климатических условий на приспособленность овец к внешним условиям среды в зимний период // Труды КазНИИ,1986 а. Вып. 93.  С. 33–49.

3.. Беркович Е.М. Основы биоэнергетики сельскохозяйственных живот- ных. М.: Колос, 1972. 111 с.

4. Слоним А.Д. Частная экологическая физиология млекопитающих. М.–Л.: Изд-во АН СССР,  1962. 498 с.

5. Ларин И.В. Луговодство и пастбищное хозяйство. М.–Л.: Сельхоз- гиз, 1956. 544 с.

6. Бабушкин О.Л., Сумочкина Т.Е., Ситникова М.В. Комплексная оценка каракулеводческих пастбищ Узбекистана.  Ташкент: НИГМИ,  2007. – 253 с

7. Мухтаров Т.М. Пространственное распределение неблагоприятно холодных и жарких условий для выпаса каракульских овец в весенний пери- од // Труды САНИГМИ. 1998. Вып. 158 (239). С. 106–112.

8. Конюхов Н.А., Чекерес А.И. О солнечной радиации как зоометеорологическом факторе // Труды КазНИГМИ. 1957. Вып. 8. Сельскохозяйственная метеорология. С. 100–104.

1. ПРАВИЛО БЕРГМАНА, АЛЛЕНА, ВІЛЬСОНА

Тварини, які мають невеликі розміри тіла, мають велику відносну площу розсіювання тепла шляхом випромінювання, що забезпечує нормальні процеси їх життєдіяльності в умовах жаркого клімату. Ця закономірність отримала назву правила Бергмана.

Розміри виступаючих частин тіла у тварин (кінцівки, хвіст, вуха) також варіюють в залежності від розмірів середовища існування. У видів, що живуть в більш холодних кліматичних умовах, ці частини тіла менше, в порівнянні з аналогічними тваринами, що мешкають в жаркому кліматі. Ця закономірність називається правилом Аллена.

Правило Вільсона стверджує, що кількість вовнових волокон теплокровної тварини обернено пропорційно температурі навколишнього середовища, а кількість більш грубого волоса прямо пропорційно цій температурі. При порівнянні сільськогосподарських тварин, таких, як коні, велика рогата худоба, вівці, які живуть в північних і південних регіонах, добре видно, що північні типи відрізняються масивним і компактним тулубом, короткими ногами, вухами і хвостами, густим і щільним вовняним покровом. Південні типи цих тварин мають більш струнку статура, меншу масу тіла, довгі ноги, шию, вуха тощо В жаркому і сухому кліматі шкіра тварин виконує підвищену функцію потових залоз, волос відрізняється більш темним забарвленням. Для тварин, що мешкають в умовах високогірного клімату, характерно кращий розвиток органів дихання, мускулатури і кістяка, у них підвищена кількість еритроцитів і вміст гемоглобіну в крові.

2. Поведінка видів сільськогосподарських тварин при різних умовах погоди.

У процесі еволюції під впливом кліматичних умов у тварин різних середовищ існування сформувалися певні анатомо-морфологічні ознаки. Наприклад, породи овець, що мешкають в умовах жаркого клімату, мають легку, коротку вовну, вони довгоногі і здатні покривати значні відстані під час добування підножного корму.

В умовах високих літніх температур у тварин проявляється потовиділення (інтенсивність якого залежить від рівня температури середовища), збільшується ймовірність числа подихів в одиницю часу, що сприяє випаровуванню вологи через легені у ротову порожнину і зниження температури тіла.

У особливо жарких умовах теплопродукція організму перевершує тепловіддачу, що може привести до пошкодження електрообладнання внаслідок перегрівання тварини. Патологічний стан тварини, обумовлене перегрівом організму в результаті зовнішнього впливу теплових факторів, називається тепловим ударом. Основною причиною цього критичного стану тварини є порушення процесів терморегуляції під впливом надлишкового надходження тепла з навколишнього середовища. Особливо часто тепловий удар вражає сільськогосподарських тварин при перегонах або транспортуванні при скупченому їх стоянні в жарку, сонячну погоду.

Збереження теплового балансу в організмі здійснюється за допомогою хімічної і фізичної терморегуляції.

Хімічна терморегуляція забезпечується сукупністю фізіологічних процесів, які забезпечують обмін речовин і утворення тепла в організмі тварини при впливі температури і інших чинників зовнішнього середовища. Така терморегуляція, історично склалася в процесі розвитку безлічі поколінь конкретного виду тварин в певних умовах навколишнього середовища, є досить постійною видовою ознакою, що характеризує ставлення різних тварин до умов зовнішнього середовища (Кожебеков З.К., 1991). Тепло утворюється в процесі зміни інтенсивності окислювальних процесів, що відбуваються в скелетних м'язах і печінці тваринного для забезпечення змін в теплоутворення (м'язове тремтіння для підвищення теплопродукції). Приблизно 50 ... 60% хімічної енергії, що звільняється при перетравленні корму, переходить в хімічні зв'язки органічних сполук. Інша енергія в процесі цих перетворень виділяється у формі тепла і розсіюється в тканинах тваринного по кровоносних судинах і тканинах.

Під фізичною терморегуляцією розуміють сукупність фізіологічних процесів, що регулюють віддачу тепла з організму і тим самим забезпечують сталість температури теплокровної тварини. Теплова енергія виводиться з організму декількома шляхами: радіацією і конвекцією, випаровуванням води через шкіру і дихальні канали, а також при виділенні залишків процесу травлення. Фізична терморегуляція здійснюється шляхом звуження або розширення кровоносних судин, що регулює втрати тепла шкіряним покривом.

Потовиділення сприяє охолодженню поверхні тіла завдяки затратам тепла при випаровуванні. За даними Алексєєвої Г.І. (1953), потовиділення, як один з регуляторних механізмів захисту організму від перегріву, досить добре розвинений у південних порід овець (каракульських, сараджинских та ін.). Прийом холодної води і їжі також сприяє додатковим витратам тепла на нагрівання і, отже, деякого охолодження організму.

Тепловіддача здійснюється шляхом проведення, випромінювання, турбулентного обміну і випаровування вологи з поверхні шкіри (вовни) і дихальних шляхів. Перегрів організму прискорює і підсилює такі внутрішні фактори, як фізичне навантаження, лактація і інші, а з зовнішніх чинників - інтенсивна сонячна радіація, висока температура повітря і ґрунту, безвітряна погода. При перегрів температура тваринного підвищується завдяки накопиченню в організмі тепла. У таких умовах у багатьох тварин спостерігається підвищення пульсу, інтенсивна теплова задишка (поліпное) - прискорене дихання, що сприяє збільшенню тепловіддачі за рахунок випаровування вологи зі слизової оболонки ротової порожнини і дихальних шляхів і посиленню кровообігу.

Теплова задишка супроводжується втратою слини і слизу, що призводить до виділення з організму великої кількості мінеральних солей, що підсилює порушення водного балансу тварини. У великої рогатої худоби, овець і кіз теплова задишка може тривати протягом усієї спекотної частини дня, особливо при високих значеннях сонячної радіації. Але у різних видів і порід сільськогосподарських тварин частота дихання при настанні спекотної погоди неоднакова. Частота дихання залежить не тільки від виду тварини (табл. 1.9), а й від віку, рівня обміну речовин в організмі, від температури навколишнього середовища та інших факторів.

Таблиця 1.9 - Частота дихальних рухів за 1 хв. у різних тварин в спокійному стані (за Голиковим А.Н., 1991 а)

За даними Юнусова С. (1962), при температурі повітря вище 29 ... 30 °С збільшення частоти дихання у ягнят романівської породи досягало 250 ... 286, а у ягнят асканійської тонкорунної породи - до 350 ... 400 дихальних рухів в хвилину . У дорослих особин цих порід такої напруженої теплової задишки не виявлено. Відомо, що частота дихання у різних видів тварин неоднакова: вона залежить від віку та виду тварини, рівня обміну речовин в організмі, від температури навколишнього середовища та інших факторів (рис. 1.20).

Рис. 1.20 - Зв'язок обсягу одного видоху (мл/кг живої маси) з частотою дихання у ягнят (I) і овець (II)

Період пристосування до нових умов швидше відбувається у молодняка, ніж у дорослих тварин.

Погодними умовами виявили певні відмінності в поведінкових і фізіологічних реакціях тварин на несприятливі метеорологічні умови в залежності від породи, віку, вгодованості і їх сезонного стану (Конюхов Н.А., 1965).

Відсутність інтегрального, комплексного параметра для характеристики конкретної погоди, тобто відсутність можливості одним числом висловлювати поєднання значень декількох, хоча б основних елементів погоди, є головним недоліком, що утрудняє зоометеорологічні розробки. Таким чином, застосування понять «сприятлива» і «несприятлива» погода, що надає впливу на живий організм, що знаходиться в нерегульованих природних умовах, може застосовуватися тільки до певного виду, породи, віку, статі і вгодованості сільськогосподарської тварини (Падучева А.Л., Шраєр Б .З., Шик М.Л., 1959) (рис. 1.21).

Рис. 1.21. Зміна температури шкіри при різних температурах повітря.

3. Методика оцінки і обліку впливу погодних умов на проведення зимового випасу овець.

Методика оцінки і обліку впливу погодних умов на проведення зимового випасу овець, єдина для всіх тваринницьких районів з пасовищною системою ведення вівчарства була запропонована Івановим І.Г. (1975, 1978, 1986). При сприятливих погодних умовах вівці споживають певну кількість підножного корму.

Рядом авторів відзначається, що при дослідженні впливу на організм тварин низьких температур повітря найкраще користуватися значеннями мінімальних температур повітря, а при дослідженні високих - максимальними (Беркович Е.М., 1972; Іванов І.Г., 1978, Слонім А.Д., (1962).

Здатність організмів існувати в різних температурних умовах отримала в екології назву еврітермії. Еврітермні організми (від гр. еurys - широкий плюс thermos - теплий) - це організми, здатні переносити значні коливання температури зовнішнього середовища.

Еврітермними тваринами є вівці і кози. В основі еврітермії лежить здатність тварин пристосовуватися до широкої зміни температурних умов завдяки надзвичайно рухливої реакції обміну речовин - хімічної терморегуляції і теплової задишки. Останнє в значній мірі визначається континентальн кліматом (Слонім А.Д., 1952, 1961). Значні перепади температури призводять до формування відповідних реакцій терморегуляції, визначаючи тим самим локалізацію термонейтральної зони. Ці висновки були використані при виявленні залежності значень критичних мінімальних температур повітря  від ступеня континентальності клімату.

Для розрахунку критичних значень висоти снігового покриву на пасовищах основних тваринницьких районів країни запропоновано рівняння:

Рівняння (2.8) справедливо тільки при щільності снігового покриву, що дорівнює 0,25 г/см3 і менше, тобто, тільки при оптимальних значеннях щільності снігового покриву. Перевищують значення величину 0,25 г/см3 розглядаються як відхилення від оптимуму. Таким чином, отримане рівняння (2.8) дозволяє визначити пристосованість овець до таких кліматичних чинників, як наявність низьких температур повітря і снігового покриву в період випасання тварин.

Критичні значення мінімальної температури повітря, висоти і щільності сніжного покриву дають можливість розділити умови для випасу овець на дві групи - оптимальні і стресові. При оптимальних умовах забезпечується максимальна ефективність використання пасовищних кормів тваринами, при стресових умовах спостерігається недостатнє надходження поживних речовин в організм, тварини худнуть, відбувається зниження їх продуктивності.

Методика оцінки і обліку впливу погодних умов на проведення зимового випасу повинна розроблятися для основних тваринницьких районів з використанням метеорологічних факторів, значення яких перевищують критичні.

Рис. 1.22- Зони, що характеризують погодні умови випасу овець при висоті сніжного покриву 9 ... 14 см і щільності до 0,25 г / см2:

а - вівцематки, б - молодняк

Із усього комплексу погодних умов було виділено три основних типи зоометеорологіческіх умов: сприятливі, помірно-сприятливі і помірно-несприятливі, на тлі яких визначено приблизний відсоток поїдаються рослин загального пасовищного раціону. На рисунку 1.22 виділені кривими три зони, які відповідають названим типам зоометеорологічних умов.

I зона - сприятливі умови для зимового випасу. Вівцематки і молодняк поїдали найбільш цінні в кормовому відношенні частини пасовищних рослин - пагони осіннього відростання у житняка та інші пагони, пагони першого року життя у прутняка і полину - приблизно на 25% кожної рослини.

II зона - помірно-сприятливі умови. Тварини у першу чергу добре поїдали пагони осіннього відростання житняка, прутняка і полину по 5%. Решта частини цих рослин становили в раціоні 20 ... 25%. Зелені пагони ефедри і полину метільчастого - в середньому по 10% кожної.

III зона - помірно-несприятливі умови. Вівці поїдали лише ті частини рослин, які перебували над поверхнею снігового покриву, в основному це пагони ефедри і полину метільчастого (по 70 і 30% відповідно).

Шляхом щоденного зважування тварин було встановлено, що за повний випасний1 день в I і II зонах зоометеорологічних умов вівцематки з'їдали 1,9 кг пасовищного корму, а молодняк віком 8 ... 10 місяців - 1,6 кг. В умовах III зони, коли випас проходив важко, вівцематки в середньому за 9 годин випасу з'їдали 0,76 кг, а молодняк - 0,5 кг пасовищного корму. Внаслідок недоїдання у тварин відзначалися значні втрати живої маси: у молодняку від 60 до 400 г на добу при середніх добових температурах повітря від -7,4 до -27,3 °С, у вівцематок втрати добової живої маси варіювали від 200 до 340 г при середніх добових температурах від -24,7 до -28,4 ° С. Ці та інші експериментальні матеріали покладені в основу розробки зимових зоотехнічних норм підкормок, що становлять для тонкорунних овець від 50 до 60% необхідної норми, як в кормових одиницях, так і за перетравним протеїном (Ермек М.А. та ін., 1972).

4. Зоокліматичні умови випасу овець у період окоту.

У пасовищному тваринництві весняний період характеризується тим, що поголів'я на пасовищах переходить від зимової кормової депресії, коли в пасовищних кормах міститься мінімальна кількість поживних речовин, відсутні вітаміни, до поїдання вегетуючої соковитої рослинності, що містить велику кількість поживних речовин.

Перехідний період від зими до початку весни є для тварин найбільш важким, особливо для суягних маток, які погано поїдають грубі торішні корми через їх низьку поживності, а зелений покрив на пасовищах ще не сформувався. Погода цього періоду нестійка, супроводжується раптовими похолоданнями, заморозками, снігопадами. Це призводить в кінці зими до значної втрати вгодованості, яка в сприятливі роки становить 10 ... 14% маси овець, а в несприятливі зими досягає 25 ... 31%.

У ранньовесняний період перша поява зеленої трави, як правило, змушує овець відмовитися від зимового сухого корму. У пошуках зеленої трави вони проходять великі відстані і не наїдаються, так як її ще мало. В цьому випадку чабанам доводиться регулювати випас і обмежувати пересування тварин, утримуючи їх на ділянках, що мають великі запаси кормів. Однак в цілому весняний період є найбільш сприятливим часом для випасу поголів'я як щодо кліматичних умов, так і щодо забезпечення їх підніжним кормами. Цей період відрізняється активним розвитком рослинності на пасовищах (Ґрінгоф І.Г., 1967) та ін.

За матеріалами багаторічних спостережень встановлено, що перше підбурювання пасовищ навесні доцільно починати при досягненні основними пасовищними рослинами наступної висоти: в пустельній і напівпустельній зонах - 5 (8 ... 10) см, в степовій зоні - 10 ... 15 см, в лісовій зоні - 12 ... 20 см (Ларін І.В., 1956). Для забезпечення подальшого відновлення рослинності (отави) початкове підбурювання рослин не повинно перевищувати 30% від її загальної маси. У степових районах допускається первинне підбурювання весняного травостою не більше ніж на 40 ... 50%, оскільки надмірні потрави навесні призводять до значного недобору врожаю кормових угідь в період його максимального формування (Євсєєв В.І., 1954).

Відповідальним періодом в весняні місяці є проведення ягніння вівцематок, коли в отарах з'являються ягнята. Вирощування міцного і здорового молодняку - неодмінна умова створення високопродуктивного тваринництва. Мінливість метеорологічних умов, характерна для перехідних сезонів, робить вирішальний вплив на вихід молодняка, непристосованих ще до різких коливань погоди. Іншим найважливішим фактором проведення окоту є наявність на пасовищах підніжного високопоживного корму. У фермерських вівчарських господарствах, розташованих в пустельних і напівпустельних регіонах, практикується три терміни ягніння тварин: зимовий (грудень-січень), ранньовесняний (лютий-березень) і весняний (квітень-травень). Неодмінною умовою планування зимового окоту є наявність в господарствах утеплених приміщень (кошар) з температурою не нижче 6 ... 8 ° С, обладнаних системою годівлі і водопою, вентиляцією, зоотехнічним і гігієнічним забезпеченням.

Відомо, що вибір оптимальних термінів окоту (ягніння) овець багато в чому визначається кліматичними і погодними умовами конкретної території. Різні поєднання комплексу зоометеорологічних умов (інтенсивність сонячного сяйва, температура і вологість повітря, інтенсивність і тривалість опадів у вигляді дощу або мокрого снігу) безпосередньо впливають на стан і здоров'я тварин на пасовищах. При сприятливих зоометеорологічних умовах всі життєві процеси в організмі тварин протікають нормально. При несприятливих умовах, особливо при їх затяжному характері, тварини слабшають і страждають від захворювань (найчастіше простудних), що нерідко призводить до їх загибелі.

Ранньовесняні строки окоту зазвичай плануються таким чином, щоб до часу початку випасання тварин по зеленому травостою основна маса ягнят мала місячний вік. У весняний період доцільно проведення підгодівлі тварин страховими запасами кормів, оскільки для цього періоду характерні часті повернення холодних повітряних мас. Господарства повинні мати у своєму розпорядженні необхідними приміщеннями або найпростішими укриттями від негоди, але головне - достатніми запасами страхових кормів. У іншому випадку в окремі несприятливі для тварин весни відбувається значний падіж молодняка, який приносить самі великі економічні збитки.

Весняні терміни окоту зазвичай приурочені до початку систематичного випасання тварин на пасовищах. Вибір оптимального строку окоту овець визначається рядом умов, таких, як забезпеченість поголів'я тварин кормами, наявність укриттів (різних видів приміщень) та ін. Ріст вовни менш схильний до впливу несприятливих погодних умов, ніж динаміка живої маси овець. Зниження живої маси овець в грудні, січні і лютому спостерігалося у всіх ягнят різних термінів народження, що визначається складом кормів та утриманням тварин в закритих приміщеннях (з грудня по березень). Найбільш сприятливими місяцями для приросту живої маси молодняка є квітень - червень.

При наявності необхідних кормових ресурсів, теплих приміщень і при правильній організації зоотехнічної допомоги зимові і ранньовесняні строки окоту економічно рентабельніші, оскільки молодняк краще використовує весняні та літні пасовища і досягає до осені хорошого розвитку. При порушенні головних умов - наявність теплих приміщень і кормів - при ранніх окоту в умовах негативних температур, вітрів, повернення снігопадів, тривалих холодних дощів і т.д. відбувається масова загибель молодняка. Економічно доведено, що, незважаючи на витрати матеріальних засобів на будівництво і підтримку теплих приміщень, на заготовку страхових запасів кормів, збереження здорового молодняка окупає з надлишком всі витрачені кошти.

Випас лактуючих вівцематок по зеленому травостою сприяє збільшенню їх молочності; в молоці збільшується вміст органічних і мінеральних речовин, необхідних для нормального розвитку ягняти. Відомо, що новонароджені ягнята не витримують суворі погодні умови: різкі коливання температури повітря, швидкості вітру, особливо в поєднанні з опадами. Незміцнілі ягнята гинуть протягом декількох годин в результаті застуди та високі затрати енергії (більше 70 ккал / год або 80 Вт), необхідної для підтримки постійної температури тіла (Чекерес А.І., 1972).

Конюхов Н.А. (1955) виділив п'ять типів несприятливих погодних умов в період парувальної кампанії. Кожен тип погоди характеризується різним поєднанням основних метеорологічних елементів. При одних і тих же значеннях температури повітря і швидкості вітру, але при різних значеннях вологості повітря, опадів і хмарності самопочуття ягнят різне. При температурі повітря вище 7,5 ° С пригнічений стан тварин відзначається тільки при великих швидкостях вітру. А при температурі повітря 0,1 ... 7,5 ° С ягнята мають гарне самопочуття в дні з ясною, сонячною і безвітряної погодою.

Дуже холодна погода несприятлива для всіх вікових груп тварин, а у новонароджених ягнят викликає простудні захворювання і значний падіж. Погода цього типу вимагає наявності кормів, але ускладнює їх підвезення.

Холодна погода при весняному окоті найчастіше є причиною масової загибелі ягнят, а при сильних вітрах - і дорослих тварин. Помірно холодний тип погоди несприятливий для ягнят не стільки через низьку температуру повітря, скільки через опади або високої вологості повітря в поєднанні з сильним вітром. У овець, особливо ягнят, при таких погодних умовах часті простудні захворювання. Спекотна вітряна погода несприятлива як для ягнят в ранньому віці, так і для дорослих овець.

Таким чином, раннє ягніння має ряд переваг як щодо продуктивності, так і по відношенню до найбільш оптимального використання умов весняного сезону. Однак ягнята в перші дні і тижні життя дуже чутливі до дії несприятливих чинників погоди. Низька температура повітря, випадання дощу і снігу, супроводжувані сильним вітром, і інші несприятливі зоометеорологічні явища зазвичай стають причиною масових простуд, а в екстремальних випадках і загибелі молодняка.

На думку Кашкарова Д.Н. (1937), серед ягнят самого раннього (лютневого) окоту спостерігається найбільш частий відхід через вплив холодних вітрів з дощем, а серед пізніх термінів окоту - від гарячих вітрів. Негативний вплив надає і підвищена температура повітря, що викликає перегрів організму тварин. Особливо несприятливі для ягнят сніговий покрив і ожеледиці. Спостереженнями відзначені випадки загибелі від обмороження новонароджених ягнят, народжених на пасовищах в період залягання снігового покриву. Негативний вплив на ягнят надають певні поєднання температури повітря і швидкості вітру, особливо якщо вони супроводжуються опадами.

У холодну погоду у ягнят виявляються явні ознаки того, що вони мерзнуть. Ягнята приймають зібране положення тіла, в результаті чого вид у них згорблений, вони намагаються тісно притиснутися до вівцематкам, шукають укриття від вітру за чагарниками і нерівностями місцевості, у них відзначається тремтіння.

5. Зоокліматичні умови весняної стрижки овець.

Стрижка овець (весняна і осіння) проводиться в господарствах для отримання найважливішого сировини для легкої промисловості - вовни. Завдяки таким цінним властивостям, як низька теплопровідність і велика здатність поглинання вологи, а також технологічним якостям - міцності, пружності, гігроскопічності, звивистості та ін., вовна є найкращою сировиною для виготовлення різних тканин, трикотажу, килимів, повсті, фетру та виробів (валянки і ін.). Відомо, що різні породи овець характеризуються не тільки багатьма якісними параметрами вовни (нами вони не розглядаються), але і кількістю виходу її при стрижці. У літературі зазвичай використовується поняття «руно» - це вовна, зістрижена з вівці у вигляді цілісного пласта. Руном знімається вовна з тонкорунних і напівтонкорунних, напівгрубововнових та грубо вовнових овець при весняній стрижці. Осіння вовна не утворює руна і розпадається при стрижці на окремі шматки. У зв'язку з тим, що класифікація і сортування рунної вовни полегшує її технологічну обробку, вона цінується вище, ніж кускова вовна.

Весняну стрижку тваринники починають зазвичай при встановленні стійко теплої погоди. До настання тепла стрижка можлива тільки в приміщеннях, оскільки перебування обстрижених овець на відкритому повітрі в дощову, холодну і вітряну погоду незмінно викликає серйозні простудні захворювання тварин; відомі численні випадки загибелі овець від застуди, особливо в перші 10 днів після стрижки. Крім цього, наслідком ранніх строків стрижки овець є недобір настригу вовни і зниження її якості. Необхідно, щоб до початку стрижки пройшло кілька теплих або холодних днів, що сприяють кращому утворенню жиропоту вовняного покрову у тонкорунних і напівтонкорунних порід. Тільки після цього технологічно стрижка дає нормальне зняття руна і збереження його високої якості. Пізні терміни стрижки в умовах настання жаркого періоду недоцільні: виснажливі високі температури призводять до ослаблення організму і до підвищення сприйнятливості вівці до різних захворювань, до менш активного випасу. При запізненні зі стрижкою і випасі не стрижених тварин на чагарникових пасовищах відбувається втрата вовни, яка клаптями залишається на кущах - пропадає частина можливого настригу вовни. Саме з цих причин щорічні терміни найважливішого господарського заходу - стрижки овець - встановлюються за конкретно складеними погодними (зоометеорологічних) умовами. Для цього необхідно знати критерії несприятливих і сприятливих зоометеорологічних умов проведення в господарствах стрижки тварин.

За матеріалами багаторічних польових зоометеорологічних спостережень Конюховим Н.А. (1955) були встановлені градації метеорологічних елементів, що визначають різні типи погод, несприятливі для стрижених і нестрижений овець. Так, для стрижених тварин небезпечні вже температури повітря від + 7 °С і нижче, опади в кількості 10 мм і більше, що випали протягом 12 годин, незалежно від характеру хмарності і при вітрі 4 ... 10 м/с. Погода вважається несприятливою при швидкості вітру 10 ... 11 м/с, незалежно від температури повітря і інших метеорологічних умов. Спекотна погода з температурою повітря> 25 ... 30 °С при вітрі до 3 м / с і хмарності 5 ... 6 балів несприятлива для нестрижених овець. При температурі повітря вдень вище 30 ° С умови вважаються несприятливими як для стрижених, так і нестрижений овець. Незалежно від температури повітря і інших метеорологічних елементів зоометеорологічні умови несприятливі, якщо швидкість вітру перевищує 10 ... 11 м/с. Однак стрижку не можна починати, якщо в попередній їй період не було такої спекотної погоди, яка сприяє «підрунюванню» вовни.

За даними Акбарова С. і Давидова А.Ф. (1967), навесні при температурі 19 ... 20 °С у овець після стрижки протягом перших шести годин спостерігається деяке зниження рівня обміну і теплопродукції. Для дорослих овець характерні більш високий дихальний коефіцієнт і менша температура тіла. У період настання частих у весняні місяці похолодань в організмі тварини відбувається перебудова фізіологічних процесів, спрямована на підвищення рівня споживання кисню і теплопродукції на 25 ... 30%. Таке підвищення забезпечується посиленням енергетичної активності у вигляді терморегуляційного тонусу і холодної тремтіння у всіх м'язах. Несприятливі погодні умови для стриженого поголів'я овець відзначається при досягненні температури повітря і швидкості вітру критичних значень для різних порід тварин. Такі умови можуть спостерігатися в нічні години, а також в день при проходженні холодних фронтів з сильними вітрами і інтенсивними опадами.

Навесні, завдяки високій поживності зелених кормів, які в цей сезон містять багато легкозасвоюваного білка і вітамінів, зростання вовни у овець значно прискорюється. Сприятливі погодні умови з поступовим підвищенням температури повітря до літнього сезону сприяють у тонкорунних і напівтонкорунних овець відкладенню жиропота на волокнах і поліпшенню їх технологічних властивостей.

У грубововнових і напівгрубововнових овець під дією сприятливих зоометеорологічних умов весняного періоду зростання пухових волокон призупиняється і загальна маса руна як би кілька «підводиться», відбувається так зване «підрунювання» вовни. У таких випадках кажуть, що  вовна«дозріває» для стрижки.

Залежно від зоометеорологічних умов весни і умов утримання овець дозрівання вовни настає в різний час. Наприклад, раннє дозрівання вовни може бути обумовлено високою врожайністю рослинності на посовищах з раннім настанням теплої погоди. Але зміна врожайності рослинності не завжди визначає початок весняної стрижки овець. Позбавлений вовняного покриву організм вівці дуже чутливий до коливань температури повітря, настільки характерним для весняних місяців. Раптове похолодання з опадами і сильними вітрами може привести до масового падежу стрижених овець. Тому початок весняної стрижки овець в більшості випадків залежить від зоометеорологічних умов цього періоду.

6. Зоокліматичні умови літнього періоду.

Літній пасовищний період є основним часом, коли відбувається нагул і випасання поголів'я. Ступінь сприятливості цього періоду визначає рівень виробництва м'яса, вовни, і подальшого відтворення поголів'я. Крім того, успішність проведення літнього випасу впливає на підготовку тварин до майбутнього зимового періоду. Головними умовами успішності літнього випасу худоби є достатній рівень забезпеченості кормами та водопоєм. Однак літо не є періодом недоїдання для овець.

Висока температура повітря, велика інтенсивність сонячної радіації в літній період надають не тільки сильний вплив на водний і тепловий баланс організму тварин, а й на цілий комплекс фізіологічних процесів, що забезпечують його життєдіяльність і формування біомаси. Несприятливі умови літнього випасу, пригнічуючи тварин, знижують активність випасу, а, отже, і нагулу худоби.

Тонкорунні вівці менш пристосовані до високих річних температур: фізіологічні зміни від перегріву відбуваються вже при 24 °С.

При температурі 36 °С повне пригнічення у тварин настає незалежно від напруги сонячної радіації.

При несприятливих погодних умовах протягом 7 ... 8 днів навіть дорослі тварини знижують вгодованість в умовах достатку підножного корму.

Зі збільшенням швидкості вітру при одній і тій же температурі повітря пригнічення випасати овець настає тільки зі збільшенням величини радіаційного потоку Найбільш сприятливими умовами в жарку пору доби є вітер 2 ... 7 м/с. Сумарний тепловий ефект погоди залежить і від вологості повітря. Висока вологість повітря в поєднанні з високими температурами, особливо в умовах затишності, підсилює пригнічення тварин, порушуючи їх терморегуляцію та інші фізіологічні процеси в організмі.

Зіставлення характеристик денного режиму овець, що пасуться дозволило встановити кореляційні зв'язки з погодними умовами.

Автор встановив, що за розміром вкладів метеорологічних елементів в дисперсію літнього дня вирішальна роль належить високій температурі (44%), потім - сонячній радіації (36%). Внесок інших метеорологічних параметрів невеликий - 1 ... 15%.

Метеорологічні фактори дозволяють об'єктивно оцінювати стан тварин. При порівнянні витривалості різних порід овець в умовах перегріву встановлено, що каракульська порода найбільш пристосована до літніх умов пустелі, але дуже чутлива до зимових знижень температури повітря.

Каракульські вівці (Середня Азія) влітку виявляються в жорстких теплових умовах. За оцінкою Балабана Г.І. і Ібрагімова І.М. (1939), це другий після зимової кормової депресії несприятливий фактор в умовах життя каракульських овець. Висока температура повітря, відсутність хмарності й опадів, значна інсоляція гнітюче діють на життєдіяльність каракульських овець, порушують процес терморегуляції, негативно діють на газовий та енергетичний обмін, дихання, травлення, серцеву і статеву діяльність (Алексєєва Г.І., 1953; Лисов А.М., Севастьянов Н.А., 1960; Осипов В.А., Чугункин Л.Н., 1985)

Активізація діяльності всіх механізмів теплової віддачі в цілях збереження теплового балансу призводить до непродуктивних енергетичних витрат поживних речовин, коли 30 ... 45% енергії нераціонально використовується на процеси терморегуляції, що є однією з причин зниження живої маси овець в літній період (Алексєєва Г.І., 1953 ).

Залежно від виду, породи тварини, пристосованості його організму до певних кліматичних умов в різних ґрунтово-кліматичних зонах критерії негараздів погодних умов будуть різні.

Таким чином, для кожної території кожного виду і породи тварин повинні бути знайдені свої критерії несприятливих за придатних умов їх випасу в літній та осінній періоди.

Явище теплової задишки супроводжується значним зменшенням його глибини і представляє «найтонший механізм урівноваження температури внутрішнього середовища організму з зовнішнім середовищем» (Алексєєва  Г.І., 1960). Це дає підставу вважати найважливішим показником стану тварин в жаркий період частоту дихання. Експериментально встановлено, що при сприятливих температурних умовах вівці виробляють від 15 до 30 вдихів в хвилину, при підвищенні температури повітря і ґрунту та збільшенні теплових навантажень частота дихання перевищує 100 вдихів за хвилину, а в екстремальних умовах - до 200 і більше вдихів.

Під впливом літнього комплексу зоометеорологічних умов овець поступово переводять на режим нічного випасання, коли стає прохолодніше і спадає пригнічуючий вплив комах. У денний час тварин переганяють на водопій та денний відпочинок. Установлено, що цілодобовий випас з коротким відпочинком вночі і тривалим відпочинком удень сприяє кращому насиченню овець пашею і збереженню вгодованості тварин (Кедрова С.І., 1969).

Адаптація до жарких умов літнього періоду відбувається, зокрема, у овець шляхом скорочення часу випасу в денний час, а, отже, і енергетичних витрат на пересування. При цьому за рахунок меншого споживання їжі знижується теплопродукція організму.

Характеристикою зоометеорологічних умов дня служить число годин з жаркою погодою (від сходу до заходу сонця).

Згідно з численними польовими спостереженнями за тривалістю часу випасу в умовах спекотної літньої погоди і вимірювань динаміки маси конкретних тварин встановлено, що при випасі в денний час вівці, пригноблені спекою, що не наїдаються і швидко втрачають накопичену живу масу.

Для характеристики зоокліматичних умов літнього періоду Чекерес А.І. (1973) запропонував індекс К, що виражає відношення числа жарких днів (N) до тривалості періоду, в якому спостерігаються несприятливі жаркі дні (L). спекотного прийнято вважати день, в який хоча б в один з метеорологічних термінів погодні умови є несприятливо жаркими для овець. Цей індекс відображає «насиченість» теплого періоду жаркими днями. Він змінюється географічно.

У травні вівці, що опинилися після стрижки, відчували найбільші теплові навантаження. У липні в результаті відростання вовняного покриву на тварині такі навантаження виявилися нижче травневих, хоча рівень максимальних температур повітря був значно вище, ніж в травні. Наслідком природного зниження температурного фону в вересні теплові навантаження на тварині, які перебувають на випасах, стають нижчими.

Хід максимальних значень теплових навантажень за досліджені 40 років, поряд з міжрічними коливаннями, має тенденцію до збільшення, що пов'язано з потеплінням клімату (Бабушкін О.Л., Нікуліна С.П., Шульгіна Н.В., 2003).

Джерела забезпечують водопій сільськогосподарських тварин і водокористування пастуших (чабанських) бригад. Розміщення овечих отар на пасовищах планується з урахуванням дебіту водних джерел і сезонних запасів кормів на прилеглих пасовищних масивах.

Вода і мінеральні солі створюють в основному внутрішнє середовище організму, будучи основною частиною плазми, лімфи і тканинної рідини (Маркосян А.А., 1949). Вода в організмі теплокровної тварини є основою для всього фізіологічного циклу: реакцій розчинення, обміну мінеральними солями, гідролітичних розщеплень. Вода - найважливіший розчинник переварених поживних речовин і кінцевих продуктів обміну речовин. З водою переносяться складні продукти, що виробляються залозами внутрішньої секреції, з водою виділяються надлишки тепла шляхом випаровування з поверхні шкіри і органів дихання. Відношення кількості споживаної води до кількості виведеної (в одиницю часу, наприклад добу) називається водним балансом організму. Для нормального функціонування всіх фізіологічних систем тваринного необхідно, щоб прихід води повністю покривав її витрата, інакше при негативному балансі води наступають серйозні порушення водно-сольового балансу організму. Повне оновлення води в тілі вівці при низьких температурах у середньому відбувається за 7 ... 10 днів, при високих температурах - в межах 3 ... 5 днів (Слонім А.Д., 1966). Вода і мінеральні солі повинні безперервно надходити в організм, тому що діяльність всіх органів виділення (нирок, потових залоз, легенів і шлунково-кишкового тракту) супроводжується не тільки втратою води, але і виведенням з організму значної кількості солей. Наростаючий дефіцит солей в клітках організму посилює відчуття спраги, саме тому спрага не знижується при вживанні дистильованої води.

Кедрова С.І. (1969) зазначає, що вміст води в тілі овець різного віку і вгодованості коливається в межах 35,2 ... 57,3%. У тілі жирних, старих овець її менше, ніж у худих і ягнят. Вода в ембріоні на початку розвитку становить 95 ... 97%. Вода в організмі розподіляється нерівномірно. Найбільша кількість її мається на м'язах, в крові міститься 8,3% усієї кількості в організмі.

Не тільки відсутність води, але і нерегулярний водопій дуже шкідливо відбивається на стані і розвитку ягнят. Ягнята починають пити воду вже з дводенного віку. У перші дні після народження вони випивають тільки кілька ковтків, а в чотиримісячному віці, в липні, вже до 3,5 літрів на голову на добу.

Вівці повинні бути забезпечені водою залежно від їх потреби з урахуванням кліматичних і кормових умов. Нестача води в тілі погано переноситься усіма тваринами. Потреба випасати тварин у воді різна. Ця потреба неоднакова для видів і порід худоби, віку і стану тварин. Наприклад, на кожен кілограм сухої речовини корму в умовах помірних температур повітря корови споживають 4 ... 6, коні і вівці - 2 ... 3, свині - 7 ... 8 літрів води. Вода, що надійшла з кормом в організм, всмоктується в шлунково-кишковому тракті, через печінку потрапляє в коло кровообігу. З капілярів вона переходить в тканини, а тканини виділяють воду назад в кровоносну систему. Крім цього кругообігу, вода з клітин тканин надходить частково в міжклітинний простір, в лімфатичні судини і потім знову через нирки повертається в кровоносну систему. Цей механізм забезпечує переміщення води і поживних речовин плазми з кровоносного русла в тканини і надходження в кров продуктів тканинного обміну (Кожебеков З.К., 1991).

Важливе значення має ступінь соковитості (вологості) поїдається корму. Експериментально показано, що волога, яка потрапляє в організм вівці з соковитою пашею, краще засвоюється в процесі травлення, ніж сухі залишки рослин.

Алексєєва Г.І. (1953) встановила, що для водного балансу каракульської вівці небайдужа форма надходження води в організм тварини: волога, що міститься в рослинах в період вегетації, і вода, що надходить при водопої, мають різний вплив на рефлекторний процес організму, пов'язаний з діяльністю центральної нервової системи тварини.

Для підтримки нормального стану тварин необхідний щоденний водопій, особливо в спекотні місяці року. У весняний період, коли в зелених рослинах трав'яного покриву міститься від 88 до 71% вологи, потреба в водопої тварин знижується. В осінні місяці при вологості підніжного грубого корму 46 ... 15% така потреба помітно зростає.

Вважається встановленим, що на 1 кг сухого корму вівця споживає в середньому 2 ... 3 літри води. Влітку, в найбільш спекотний період практикується дворазовий водопій (вранці і ввечері) при нічному випасі тварин.

Таким чином, правильно організований водопійний режим сільськогосподарських тварин, що враховує їх видові, породні (біологічні) особливості на тлі складних зоометеорологічних умов кожного конкретного року, є обов'язковим зоотехнічним прийомом вирощування здорового і продуктивного поголів'я худоби.