1.Біологічні особливості овець
2.Конституція овець та способи їх оцінювання.
3.Екстер’єр овець
4.Інтер’єр овець і методи його визначення
1. Штомпель М.В., Вовчекно Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства: Навч. видання. – К.: Вища освіта, 2005. – 343 с.
2. Сухарльов В.О., Дерев’янко О.П. Вівчарство. / Навчальний посібник. – Харків: Еспада, 2003. – 256 с.
Біологічні особливості – це комплекс анатомо-біологічних властивостей, як визначають спосіб існування тварин у навколишньому середовищі та їхню продуктивність.
У овець вони вироблялися в процесі тривалої еволюції, тому і відзначаються високою стійкістю. Окремі способи змінити їх виявилися практично неможливими. Тому це належить врахувати при експлуатації овець. Незважаючи на деякі анатомо-фізіологічні зміни, свійські вівці від диких предків успадкували високу пристосованість до пасовищного утримання і використання грубих кормів. Своєрідна будова передньої частини голови (вузька морда, дуже рухливі тонкі губи і гостро косо поставлені різці) дозволяє вівцям добре поїдати низькорослу знижену рослинність, підбирати з землі дуже дрібні частини рослин, вибирати колоски чи навіть окремі зерна на пожнивних ділянках. Практично вони поїдають майже 400 видів рослин, у тому числі багато видів бур’янів, пряних і гірких трав. Маючи сильні ноги і міцний копитний ріг, вівці можуть робити далекі переходи в пошуках кормів і води на пустельних, напівпустельних і гірських пасовищах. Вівці добре пристосовані до використання грубих кормів. На відміну від великої рогатої худоби та інших видів тварин вони мають дуже довгий кишечник, який приблизно в 30 разів більший за довжину тулуба, тоді як у великої рогатої худоби –в 20, у коней – в 15 і у свиней – у 12 разів. Багатокамерний шлунок і добре розвинений травний канал забезпечують найбільш повне використання поживних речовин корму, особливо клітковини.
До найважливіших особливостей свійських овець належать також велика пластичність і величезний потенціал адаптивності до різних умов. Так, вівці багатьох місцевих порід пустель, напівпустель і гірських районів пристосувалися накопичувати велику кількість жиру в довгих жирних хвостах або курдюках і витрачати його під час перебоїв у годівлі і напуванні як джерело поживних речовин і води. Каракульські вівці дають найбільш цінну продукцію, якщо їх розводити в умовах пустель і напівпустель, а романівські , навпаки, - в зоні холодного і помірного клімату. Мериносові вівці вовнового типу добре почуваються в зоні жаркого клімату степів, тоді, як англійські м’ясо-вовнові – за умов помірного вологого клімату і доброї годівлі.
Вівці відзначаються високою скоростиглістю, що виявляється у виробництві повноцінної продукції у ранньому віці. Так, можна одержати смушки ягнят в віці 1-3 днів, пояркову овчину і баранину – в 6-8 місяців, вовну – в один рік, а пояркову вовну – в 5 місяців.
Статевої зрілості вівці досягають у 5-6 місяців, тому відлучити ягнят від маток і розподіляти їх за статтю необхідно у 4-4,5 місяців. Перше парування ярок і баранчиків необхідно проводити у віці 16-18 місяців. Період суягності овець триває 5 місяців. Плодючість більшості овець досягає 120-150 ягнят на 100 маток, а романівських – 250-300.
Тривалість життя овець – 12-14 років, термін господарського використання – 6-8 років, оскільки в цьому віці в них настає різке послаблення і випадання зубів. У цей період вони погано використовують корм і знижують рівень продуктивності. Завдяки добре розвиненому вовновому покриву вівці досить стійкі до холодних умов утримання, не потребують теплих приміщень, однак чутливі до підвищеної вологості і протягів, а також до стресових факторів. Наприклад, вони дуже реагують на зниження температури повітря в перші 10 днів після стрижки, тому в ці дні їх необхідно утримувати поряд з кошарами, щоб у разі потреби можна було захистити від негоди. Пряма дія сонячного випромінювання, дуже жарка погода негативно впливають на статеву активність маток і якість сперми баранів. Через це в спекотні дні їх слід випасати рано вранці і ввечері, а вдень забезпечити їх відпочинок під тіньовими навісами або в приміщеннях, що добре провітрюються.
Слід відмітити, що вівці полохливі і в них добре розвинений інстинкт стадності, сліпого прямування за вожаком. Тому їх треба утримувати великими групами, або отарами. Небажано часто влаштовувати їх огляд, обробки і зважування.
Продуктивні властивості тварин та їхня репродукційна здатність, пристосованість до мінливих умов, життєздатність та інші ознаки зумовлюються їхньою конституцією. Під конституцією овець розуміють сукупність найважливіших морфо-фізіологічних особливостей, що зумовлюють зовнішній вигляд, продуктивність, здоров’я і реакцію організму на дію зовнішнього середовища. Конституція тварин залежить від спадкових факторів та чинників навколишнього середовища (годівля і утримання).
Вівці різних порід і напрямків продуктивності відрізняються за конституцією, оскільки мають неоднаковий розвиток кістяка, м’язів, шкіри і травних органів.
У вовнових овець порівняно з вівцями м’ясного та інших напрямів продуктивності більш розвинені шкіра і кістяк. Частка їх становить 27,9% від маси тіла, тоді як у молочних овець – 19%, у м’ясних – 14,9%. М’язова тканина і підшкірна клітковина у вовнових овець розвинені слабкіше ніж у м’ясних і навіть молочних. Система травлення краще розвинена у овець молочного напрямку, гірше – у м’ясних.
Враховуючи це, П.М. Кулешов встановив чотири типи конституції овець. грубий, ніжний, щільний, пухкий. М.Ф. Іванов доповнив цю класифікацію міцним типом конституції.
Нині у практиці вітчизняної зоотехнії прийнято систему класифікації конституціональних типів П.М. Кулешова та М.Ф. Іванова, згідно з якої тварин поділяють на п’ять типів конституції: міцний, грубий, ніжний, щільний і пухкий.
Міцна конституція. Тварини міцної конституції відрізняються пропорційним розвитком усього тіла, добрим здоров’ям, нормальною репродуктивною здатністю і стійкістю проти захворювань. Кістяк у них пропорційно розвинутий, міцний, голова середньої величини, шкіра щільна, не дуже товста і не груба на дотик. Тварини міцної конституції, як правило мають, мають високу продуктивність, добру якість вовни і іншої продукції, витривалі, швидко пристосовуються до умов середовища. Вони найбільш бажані для всіх напрямів продуктивності.
Груба конституція. Вівці з такою конституцією мають дуже масивний скелет, особливо кістяк черепу і кінцівок. Тварини великі, масивні, з негармонійною будовою тіла. Вони відзначаються довгоногістю і великоголовістю. Мускулатура розвинена задовільно. Шкіра товста, груба на дотик. Якість вовни гірша, ніж у овець міцної конституції. Тонка вовна часто буває не вирівняною, а груба містить багато мертвого волосу. Обростання вовною черева і кінцівок гірше, ніж у овець міцної конституції. Вівці пізньостиглі, дуже витривалі невибагливі, добре пристосовані до несприятливих умов утримання, мають низький і середній рівень продуктивності. Оплата корму продукцією у них завжди низька.
Ніжна конституція. Тварини ніжної конституції невеликі, кістяк у них розвинений слабо, що зумовлює недостатні розміри тулуба в ширину і глибину. Вони часто мають дефекти будови тіла, такі як вузькість заду і грудей, зближеність задніх кінцівок, іксоподібна постанова передніх кінцівок тощо. Голова легка і вузька, шкіра тонка, вовна, як правило, рідка і коротка. Обростання вовною черева погане. Здоров’я слабке. Тварини дуже вимогливі до умов годівлі і утримання. У маток часто виявляються знижені репродуктивні властивості, приплід слабожиттєздатний. Вівці ніжної конституції для розведення не бажані, оскільки не виправдовують затрат на своє утримання виробництва продукції.
Пухка, або “сира” конституція. Ці вівці з сильно розвиненою сполучною тканиною, мають схильність накопичувати велику кількість жиру під шкірою, на внутрішніх органах і в товщі м’язів. Шкіра товста, пухка, вовна довга, але негуста. Тварини великі малорухливі. Обмін речовин у них знижений, плодючість і молочність не високі. Слабостійкі проти шкідливого зовнішнього впливу, більш вимогливі до кормів і умов утримання. Цей тип конституції найбільш бажаний у виробництві баранини.
Конституція багато в чому визначається спадковістю, проте значною мірою вона формується під впливом факторів зовнішнього середовища (годівля, відбір, підбір, природнокліматичні умови і т. ін.). Тому, працюючи над якісним поліпшенням конституції, важливо для одержання бажаного результату створювати для овець необхідні умови годівлі, утримання, відбору і підбору тварин.
Екстер’єр – це зовнішні форми будови тіла, стану здоров’я і характеру продуктивності тварин.
Інтер’єр характеризує внутрішню будову тварин, ступінь розвитку окремих органів і тканин, що визначають життєдіяльність організму.
Оцінка за екстер’єром важлива для визначення типу і напряму продуктивності тварин. Вівці з різним екстер’єром, як правило відрізняються рівнем і характером продуктивності, а також життєздатністю. Екстер’єр найчастіше оцінюється за розвитком окремих статей тварини, тобто частин тіла. Частини будови тіла вівці представлено на малюнку 1.1.
Рис. 1.1. Статі овець
1 – морда; 2 – лоб; 3- очі; 4 – слізна ямка; 5 – вуха; 6 – роги; 7 - потилиця; 8 – шия; 9 – холка;
10 – спина; 11- поперек; 12 – крижі; 13 – хвіст; 14 – плече; 15 – ребра; 16 – стегно; 17 черево;
18 – передні кінцівки; 19 – задні кінцівки; 20 – мошонка; 21 – зап’ясний суглоб; 22 – скакальний суглоб; 23 – п’ясть; 24 – плюсна; 25 – копитця.
На практиці застосовують два методи оцінки екстер’єру: окомірний і за промірами. Окомірна оцінка екстер’єру полягає в тому, що кожну стать оглядають і оцінюють в балах. Більш об’єктивною порівняно з окомірною є оцінка екстер’єру за промірами – показниками висоти, довжини, ширини, обхвату окремих частин тіла тварин і наступним обчисленням індексів будови тіла. Під час оцінки екстер’єру вимоги до окремих статей вівці встановлюють відповідно до напряму продуктивності, У овець найчастіше оцінюють такі статі.
Голова. За зовнішнім виглядом голови можна скласти загальне уявлення про тварину, про розвиток кістяка, встановити тип конституції, належність до породи. Наприклад, добре розвинені роги свідчать про виражений статевий диморфізм і міцну конституцію, розміри і жвавість очей – про темперамент тварини. За станом зубів можна визначити вік вівці. За кольором покровного волосу і обростанням голови рунною вовною можна визначити напрямок продуктивності, тип і породу овець.
Шия оцінюється переважно за довжиною і шириною. Вона має бути середньої довжини, достатньо широкою і глибокою. У тонкорунних овець вона довша, на ній 2-3 складки, у м’ясо-вовнових – більш масивна й коротка, складок немає. Дуже довга, вузька і плоска шия вважається дефектом для овець усіх напрямів продуктивності.
Спина має бути міцною, оскільки вона визначає розвиток грудної клітки і черевної порожнини, в яких місяться внутрішні органи. Вівці будь-яких напрямів продуктивності повинні мати рівну, довгу, широку, з добрими мускулами спину. У вовнових і вовново-м’ясних овець спина вужча, ніж у м’ясних. Вузька, провисла, горбата спина вважається дефектом.
Груди оцінюються за шириною, довжиною і глибиною. Грудна клітка має бути глибою і широкою, через те, що в ній розміщені такі важливі органи, як серце і легені. Більш широкі груди у м’ясних овець. У вовнових вони вужчі і не глибокі. Вузька і неглибока грудна клітка є великою вадою овець будь якого напряму продуктивності, оскільки це ознака слабкого здоров’я і ослабленої конституції.
Кінцівки. Вівці повинні мати міцні добре розвинені і правильно поставлені передні й задні кінцівки. Постава їх має бути широкою, більш менш прямовисною. У м’ясо-вовнових овець ноги короткі і широко розставлені. У овець гіссарської та інших грубововнових порід, які випасаються на зріджених травостоях пустельних і напівпустельних пасовищ, ноги довгі і масивні, тобто добре пристосовані до тривалих переходів. За стоном кінцівок роблять висновок про розвиток кістяка і міцність конституції. Порівняно короткі і міцні кінцівки є ознакою міцної конституції і доброї годівлі тварин у молочному віці. Довгі та викривлені ноги з дуже тонким кістяком свідчить про недостатню міцність конституції. Іксоподібна постава ніг та високоногість – екстер’єрні вади, які спричиняють швидку стомлюваність тварин на пасовищах.
Хвіст у овець буває різним за розміром і формою. Саме за цими показниками здійснюється зоологічна класифікація порід. Великого значення надається оцінці хвоста у вівці з довгим жирним хвостом, оскільки від його розвитку і форми залежить жирова продуктивність тварини.
Вим’я овець усіх порід має бути містким з рівномірним розвитком частин і правильною формою дійок. Добре розвинене вим’я свідчить про високу молочність маток і здатність добре вигодовувати потомство.
Статеві органи особливо ретельно оцінюються у баранів-плідників. У них повинні бути добре і рівномірно розвинені сім’яники, Однобічних, двобічних крипторхів, баранів з пошкодженням мошонки і препуція, а також з пухлинами сім’яників треба вибраковувати.
Шкіра має велике значення в обміні речовин тварини. Від її властивостей залежить вовнова продуктивність, якість смушків, овчин і шкіряної сировини. Вівці, які дають тонку вовну доброї якості, мають тонку і щільну шкіру. У м’ясо-вовнових овець вона товща і пухкіша. Дуже товста і пухка шкіра небажана, бо свідчить грубість конституції.
Оцінка екстер’єру за промірами точніша і більш об’єктивна. Беруть до уваги такі дані:
- висоту в холці – від землі до найвищої точки холки;
- висоту в крижах – від землі до найвищої точки крижів;
- коса довжина тулуба – від переднього виступу плечокісткового зчленування до заднього виступу сідничного бугра;
- глибину грудей – від холки до грудної кістки;
- ширину грудей за лопатками по дотичній до заднього кута лопаток;
- ширину заду в маклоках – у крайніх бічних точках маклаків;
- обхват за лопатками – по дотичній до заднього кута лопаток;
- обхват п’ястка – у найтоншій частині п’ясткової кістки.
Мірною палкою вимірюють:
- висоту у холці,
- у крижах,
- косу довжину тулубу,
- глибину грудей,
Циркулем:
- ширину грудей в плечолопатковому членуванні
- ширину заду в маклоках
Мірною стрічкою:
обхват грудей і п’ястка –
Рекомендовано проводити вимірювання овець відразу після стриження.
Під інтер'єром розуміють сукупність внутрішніх, гістологічних, біохімічних та фізіологічних показників організму у зв'язку з його конституцією І напрямом продуктивності. Інтер'єрний спосіб вивчення та оцінки якостей овець повинен бути пов'язаний з екстер'єрним. Лише в такому разі можна розраховувати на якісні результати
При вивченні інтер'єру визначають температуру тіла, частоту дихання, морфологічні та фізіологічні показники крові, мікро- і макробудову різних органів, тканин і клітин, природну резистентність, стресостійкість, нервові реакції, поведінку, інтенсивність обміну речовин.
Дослідження інтер'єру дає змогу глибше вивчати складні фізіологічні процеси, конституцію нормальних тварин переважно для того, щоб визначити племінну цінність їх, правильно провести відбір і визначити найкращі прийоми вирощування та експлуатації.
Для вивчення інтер'єру застосовують різні методи анатомо-гістологічний, фізіологічний, хімічний, гематологічний, ендокринологічний Деякі дослідження проводять зажиттєво, а більшість — після забою овець.
Для зажиттєвого дослідження важливим є аналіз крові, стан якої характеризує найважливіші життєпрояви організму І дає змогу визначити конституціональні особливості, фізіологічний стан та характер продуктивності тварин. Визначають, зокрема, формені елементи крові, вміст у ній сухих речовин, лужний резерв, вміст гемоглобіну, загального білка, цукру, кальцію, фосфору, мікроелементів, вітамінів, ферментів, амінокислот Особливу увагу приділяють червоній крові, яка визначає активність окиснювальних процесів і важливі біологічні та господарські якості овець
| Термины и понятия (список) | Главные мысли лекции (5-6 предложений) | Вопросы, возникшие по теме | Что непонятно? |
|
|
|
|
|