План

1. Предмет «Зоометеорологія». Основна мета і завдання зоометеорології.

2. Становлення і розвиток зоометеорологічних і зоокліматичних досліджень.

3. Метеорологічні прилади.

 

Література

1.     Мислюк О.О. Метеорологія та кліматологія: Навчальний посібник. – К.: Кондор-Видавництво, 2015. – 304 с.

2.     Польовий А.М. Сільськогосподарська метеорологія: підручник. – Одеса:ТЕС, 2012. – 632 с.

3.     Грингоф И.Г., Бабушкин О.Л. Климат, погода и пастбищное животноводство. Обнинск: ГУ «ВНИИГМИ-МЦД», 2010. - 352 с.

4.     Броунов П.И. Метеорологическое бюро и руководимые им сельскохозяйственно-метеорологические станции к началу 1901 года // Труды по сельскохозяйственной метеорологии. Вып. 1. Санкт-Петербург, 1901. -84 с.

5.     Давид Д.Э. Сельскохозяйственная метеорология. – М.:Сельхозгиз, 1936. – 406 с.

6.     Антонов В.С. Короткий курс загальної метеорології. – Чернівці: Рута, 2004. – 336.

7.     Клімат України /за ред.. В.М. Ліпінського, В.А. Дячука, В.М. Бабіченко. – К.: Видавництво Раєвського, 2003. – 343 с.

8.     Матвеев Л.Т. Курс общей метеорологии: Физика атмосфери. – Л.: Гидрометиоиздат, 1984. – 751 с.

9.     Моргунов В.К. Основи метеорологи, климатологии. Метеоролигические приборы и методы наблюдений. Ростов/ Д.:Феникс – Новосибирск: Сибирское соглашение, 2005. – 331 с.

10.                 Хромов С.П. Мамонтова Л.И. Метеороголический словарь. – Л.: гидрометиоиздат, 1974. – 568 с.

1. Предмет «Зоометеорологія». Основна мета і завдання зоометеорології.

Зоометеороло́гія (від зоо… і метеорологія) – розділ сільськогосподарської метеорології, що вивчає метеорологічні, кліматичні, гідрологічні умови і чинники утримання, використання й підвищення продуктивності свійських тварин.

Осередком розвитку зоометрології в Україні стала агрометеорологічна станція «Асканія-Нова» яка розташована в Чаплинському районі Херсонської області завдяки діяльності В. Ярошевського, який 1959 оприлюднив результати досліджень використання метеорологічних показників у тонкорунному вівчарстві. В обласних агрокліматичних  довідниках 1957–59 узагальнено інформацію про терміни початку, закінчення випасу, тривалість стійлового утримання тварин, особливості розвитку кормових культур, оцінку погодних умов у сінозбиральний період, агрометеорологічні відомості для бджільництва тощо. Вивченням метеорологічного забезпечення відгінно-пасовищного тваринництва займалася Ю. Рогоджан.

Основне завдання навчальної дисципліни «Зоометеорологія» - освоєння студентами теоретичних знань в області сільськогосподарської метеорології для визначення способів раціонального використання ресурсів клімату в однієї із основних галузей сільськогосподарського виробництва – тваринництві

Зоометеорологія - це розділ сільськогосподарської метеорології, що вивчає вплив метеорологічних умов на сільськогосподарських тварин. Зоокліматологія - це розділ зоометеорологіі, що вивчає кліматичні умови, які використовують у сільськогосподарських тварин, що виявляє і оцінювальний ступінь сприятливості кліматичних умов конкретних територій для їх утримання, випасання, отримання продукції з урахуванням особливостей клімату, біологічних характеристик і породних сільськогосподарських тварин.

Для вивчення стану і умов формування продуктивності сільськогосподарських тварин, що знаходяться в природних умовах різних ґрунтово-кліматичних зон, необхідні польові зоометеорологічні спостереження - це спеціалізовані паралельні спостереження за погодними умовами і впливом цих умов на випасати сільськогосподарських тварин і на проведення основних господарчих заходів в тваринництві: зимовий і літній випас поголів'я, перегони худоби навесні і восени (у гірських умовах), профілактичне купання тварин, стрижка тварин, підвезення кормів і підгодівля тварин, кампанія ягніння (окот, отелення) і т.д .

Зоометеорологічні умови - це сукупність метеорологічних факторів у певні інтервали часу, впливаючих на сільськогосподарських тварин.

Зоометеорологічні показники - це кількісний вираз зоометеорологічних умов, що відображають фізичні процеси, які протікають в приземному шарі повітря, і функції енерго- і масообміну в життєдіяльності сільськогосподарських тварин. Зоометеорологічні показники не є константами: вони змінюються залежно від виду і породи сільськогосподарської тварини, його віку, статі, ступеня вгодованості, наявності кормів (їх кількості та якості), водопоїв і якості води. Ці показники залежать також від сезону року, умов погоди, особливостей рельєфу (висоти над рівнем моря), ґрунтового покриву і т.д. Наприклад, частота дихання тварини характеризує його стан і залежить від інтенсивності сонячної радіації, температури повітря і ґрунту, швидкості вітру, висоти над рівнем моря, наявності водопою і якості води, тривалості перегону і т.д.

2. Становлення і розвиток зоометеорологічних і зоокліматічних досліджень

Ще давньогрецький вчений Аристотель (384-322 рр. до н.е.) написав монографію „Метеорологіка”, в якій вказував що задовго до нього цей розділ знання називали „метеорологія”. Основи сучасних знань про атмосферу були закладені після винайдення метеорологічних приладів. Так, в 1593 р. Галілей сконструював термоскоп – прообраз сучасного термометра, в 1643 р. Торічеллі винайшов барометр і довів існування атмосферного тиску, в 1730 р. Реомюр сконструював спиртовий термометр і він став широко доступним.

Першу спробу створити мережу метеорологічних станцій зробила створена учнями Галілея флорентійська „Академія досвіду” в 1657 р., яка відкрила станції в Італії, Парижі, Варшаві і тощо. Хоч із закриттям академії мережа розпалась, але поштовх було зроблено. З 17 ст. метеорологічні спостереження мають більш-менш науковий характер. У великих містах Європи – Парижі, Празі, Берліні, Лондоні, Петербурзі – спостереження проводяться майже безперервно – з початку 18 ст.

Слід відмітити великий масштаб робіт у царській Росії. У складі експедиції Беринга були природодослідник Гмелін та астроном Деліль. В 1733 р. вони організували цілу мережу метеорологічних станцій на великій території – 12 станцій: Казань, Єкатеринбург, Тобольськ, Ямишево, Єнісейськ, Томськ, Туруханськ, Іркутськ, Селенгінськ, Нерчинськ, Аргунськ, Якутськ. Ряди спостереження на цих станціях, хоч і з перервами, є одними із найдовших і ще у 18 ст. дозволили висвітлити кліматичні умови величезної нікому не відомої території.

Невдовзі результати метеорологічних спостережень дозволили зробити важливі висновки. Працями О.Гумбольта та Г.В. Дове в Німеччині закладено основи кліматології. Слід відмітити найвідоміших європейських кліматологів, таких як Кеппен В.П., Ганн Ю, Воєйков О.І.. О.І.Воєйкова вважають основоположником кліматології в Росії. Він у 1884 р. опублікував класичну працю „Клімати земної кулі, особливо Росії”. У ній він вперше у світі розкрив чинники формування клімату. Він розглядає сонячну радіацію, циркуляцію атмосфери, вологообіг, роль підстильної поверхні у формуванні клімату.

В 1820 р. Г.В.Брандес в Німеччині склав перші синоптичні карти, а з 50-х років за ініціативою французького астронома У. Левер’є та англійського адмірала Р.Фіцроя синоптичний метод набув широкого використання. На його основі виникла служба погоди і новий розділ метеорологічної науки – синоптична метеорологія. Пізніше вона досягла значних успіхів завдяки працям В. Б’єркнеса (Норвегія), Г.Фікера (Австрія), Б.П.Мультановського.

Вперше інструментальні спостереження в Україні проведені у Харкові (1738-1741 рр.), Сновську (Щорс) Чернігівської області (1769-1782), у Києві (1770-1771, 1799-1802 рр.). Перша метеорологічна станція в Україні була створена в Херсоні в 1808 р. Регулярні спостереження розпочались лише в 1811 р. на метеорологічній станції в с. Кручик під Харковом, в 1812 р. в Києві, в 1825 р. в Херсоні. Перша в Україні метеорологічна обсерваторія була створена в Луганську в 1836 р. В подальшому аналогічні обсерваторії були створені у Одесі (1839) та в Дніпропетровську (1841 р.).

Метеорологічна обсерваторія при Київському університеті заснована в 1855 р. Регулярні місячні результати спостережень почали виходити з 1863 р. Використовуючи ці матеріали О.В. Клосовський опублікував цікаву працю „Некоторые данные по климатологии Киева (1874 р.)”, за яку він був нагороджений золотою медаллю Російського географічного товариства. До речі, з 1890 р. роботою обсерваторії керував завідувач кафедри фізичної географії університету професор П.І. Броунов, який з часом став основоположником сільськогосподарської метеорології. В 1892 р. він організував Придніпровську мережу метеорологічних станцій, де паралельно вели спостереження за ростом, розвитком і урожайністю сільськогосподарських культур.

Уже відомий нам професор Одеського університету О.В.Клосовський протягом 1883-1886 рр. заснував мережу метеорологічних станцій (1648 станцій) від Бессарабії до Криму та від Одеси до Чернігова. В 1891 р. заснована метеорологічна обсерваторія при Харківському університеті. Роботою обсерваторії керував викладач фізики і метеорології М.П.Косач, брат Лесі Українки. Він брав участь також в організації Харківської мережі метеорологічних станцій, яка почала спостереження в 1902 р.

Перша світова і, особливо, громадянська війни практично зруйнували мережу метеорологічних станцій в Україні. Відбудовувати її почали уже в 1918 р.

У вітчизняній і зарубіжній літературі з екології сільськогосподарських і диких тварин показані залежність тварин від кліматичних умов, морфологічні та поведінкові їх особливості, вироблені в процесі еволюції для виживання в суворих умовах проживання. У дослідженнях з екологічної фізіології тварин стверджується, зокрема, вплив клімату на формування зовнішніх форм тварин, на їх географічне поширення, на різноманітність в пристосуванні до виживання в різних кліматичних умовах.

У 50-60-і рр. XX століття інтенсивний розвиток пасовищного тваринництва в південних регіонах колишнього СРСР поставило перед Гідрометеорологічною службою країни нові завдання із забезпечення цієї галузі сільськогосподарського виробництва новими формами гідрометеорологічної інформації. Ці завдання включали розробку нових методів оцінки і прогнозу стану рослинності на пасовищі та випасаня поголів'я в екстремальних умовах теплого і холодного півріч з метою запобігання або можливість більшого зниження їх захворювань і загибелі.

Особливості цілорічного утримання сільськогосподарських тварин в південних регіонах країни (у зоні пустель, напівпустель, в степових і гірських районах) під відкритим небом виявили потребу в розробці практичних рекомендацій виробникам тваринницької продукції по оперативному обліку впливу погодних умов на випасання поголів'я в різні сезони року і при проведенні господарських робіт в тваринництві. Успішне проведення таких заходів, як переведення худоби на нові пасовища, випас, кампанія ягніння, стрижка овець, профілактичне купання тварин (заходи боротьби з паразитами) та інші, були успішні тільки при здійсненні регулярного оперативного забезпечення тваринників гідрометеорологічною інформацією про сформовані та очікувані погодні умови. Необхідною є оперативна інформація про наявність паші по трасах перегону худоби і на ділянках його масового випасу, про погодні умови випасу і т.д. Для ведення такого спеціалізованого обслуговування пасовищного тваринництва були потрібні методи оцінки рівня і характеру впливу тих чи інших погодних умов і екстремальних гідрометеорологічних явищ на стояння сільськогосподарських тварин, і ступеня ризику проведення господарських робіт в галузі. Усе це послужило об'єктивним критерієм для організації нових досліджень впливу погодних умов на випасання поголів'я худоби.

На початку 50-х рр. ХХ століття в Казахстані було покладено початок новому науково-практичному напрямку в сільськогосподарській метеорології - зоометеорологіі (А.С. Утешев, А.П. Федосєєв, Н.А. Конюхов, А.І. Чекерес і ін.).

П.І. Броунов (1900) сформулював одну із задач сільськогосподарської метеорології: проводити дослідження корисного і шкідливого впливу метеорологічних умов на сільськогосподарських тварин. Однак у наступні роки зоометеорологічне направлення свого помітного розвитку в Росії не отримало.

Сучасні метеорологічні дослідження стосовно сільськогосподарських тварин відрізняються від робіт зоогігієнічного і еколого-фізіологічного напряму. Зоометеорологічні дослідження спрямовані на вирішення завдань щодо визначення просторово-часового режиму сприятливих і несприятливих умов погоди для випасаня поголів'я в різних ґрунтово-кліматичних зонах країни, а також для розробки методів кількісної оцінки і прогнозу продуктивності галузей тваринництва в конкретних умовах кожного року.

Один з наймолодших напрямків сільськогосподарської метеорології - зоометеорологія - отримав у 1968 р серйозне теоретичне обґрунтування завдяки застосуванню фізичних і математичних методів дослідження в сукупності з досягненнями в галузі фундаментальних досліджень з фізіології сільськогосподарських тварин. Першою такою роботою стала монографія В.А. Ярошевського «Погода та тонкорунное овцеводство», який працював в Українському науково- дослідному інституті тваринництва степових районів в заповіднику «Асканія-Нова». Головну увагу автор приділив аналізу умов погоди, що надають шкідливий вплив на стан, зниження продуктивності та виникнення захворювань тварин, що знаходилися цілий рік на природних пасовищах.

Після розпаду СРСР і його адміністративно-командної системи керівництва економікою, зокрема в аграрному секторі, в країні розпочався болісний перехідний період до умов ринкової економіки. Саме в цей період припинилося розвиток багатьох важливих прикладних наукових досліджень, підтримуваних бюджетним фінансуванням. Скорочення останнього в умовах найважчого, господарського виживання сільськогосподарського виробника на всьому пострадянському просторі призвело до відмови від використання оперативної, спеціалізованої (але вже платною) гідрометеорологічної інформації, необхідної для раціонального ведення сільського господарства країни, в тому числі і тваринництва.

Не викликає сумнівів, що основні галузі тваринництва і понині відчувати постійну нестачу в отриманні спеціалізованої (зоометеорологічної) інформації про вплив кліматичних і погодних умов на стан і формування продуктивності сільськогосподарських тварин, що знаходяться на випасах в природних умовах. Одержуваної з підрозділів Гідрометеорологічної служби стандартної (загального користування) оперативної інформації про поточні та очікувані умовах погоди по районам випасу сільськогосподарських тварин явно недостатньо для раціонального управління складним господарським комплексом ведення пасовищного тваринництва.

Однак, мірою того, як в нових економічних відносинах розвивається процес зміцнення фермерських та інших сільськогосподарських організацій, найбільш сильні і самостійні господарства виявляють все більший інтерес до отримання платної агрометеорологічної і зоометеорологічної інформації. Така інформація допомагає фермеру в прийнятті правильних планових і оперативно-господарських рішень, що забезпечують як мінімум ослаблення матеріального збитку від несприятливих погодних умов для тваринництва.

В даний час найбільшу економічну ефективність в тваринництві приносять прогнози часу настання небезпечних гідрометеорологічних явищ для тварин.

3 МЕТЕОРОЛОГІЧНІ ПРИЛАДИ

Метеорологічні прилади призначені як для безпосередніх термінових вимірів (термометр або барометр для виміру температури або тиску), так і для безперервної реєстрації тих же елементів у часі, як правило, у вигляді графіка або кривої (термограф, барограф). Нижче характеризуються тільки прилади для термінових вимірів, але майже всі вони існують також і у вигляді самописців. По суті, це ті ж вимірювальні прилади, але вони мають перо, що малює лінію на рухомій паперовій стрічці.

Прилади для вимірювання температури.

Рідинні скляні термометри. У метеорологічних термометрах найчастіше використовується здатність рідини, що міститься в скляних колбочках, до розширення і стискування. Скляна капілярна трубочка в термометрі закінчується кулястим розширенням, що служить резервуаром для рідини. Чутливість такого термометра - в зворотній залежності від площі поперечного перерізу капіляра й у прямій - від об'єму резервуара і від різниці коефіцієнтів розширення даної рідини і скла. Тому чуттєві метеорологічні термометри мають великі резервуари й тонкі трубки, а рідини, що в них використовуються, із збільшенням температури розширюються значно швидше, ніж скло. Вибір рідини для термометра залежить, в основному від діапазону вимірюваних температур. Ртуть використовується для виміру температур вище -39°С – точки її замерзання. Для більш низьких температур застосовуються рідкі органічні сполуки, наприклад етиловий спирт. Точність перевіреного стандартного метеорологічного скляного термометра становить ±0,05°С

Мінімальний термометр призначений для визначення найнижчої тем­ператури за дану добу. Для цих цілей використовується скляний спиртовий термометр. У спирт занурений скляний штифт-покажчик із потовщеннями на кінцях (рис. 1.1). Термометр працює в горизонтальному положенні. При зниженні температури стовпчик спирту відступає, захоплюючи за собою штифт, а при підвищенні - спирт його обтікає, не зрушуючи з місця, і тому штифт фіксує мінімальну температуру. Повертають термометр у робочий стан, перевернувши резервуаром вгору, щоб штифт знову прийшов у зіткнення зі спиртом.

Максимальний термометр використовується для визначення найвищої температури за дану добу. Це скляний ртутний термометр, схожий на медич­ний. Максимальні покази термометра зберігаються завдяки спеціальному пристрою (рис. 1.2), який складається із скляного штифта, припаяного до дна всередині резервуару термометра.

Рис. 1.2. Пристосування для збереження максимальних показів термометра

1 - резервуар, 2 - штифт, 3 - капіляр

Ртуть видавлюється через звуження в резервуарі під час підвищення температури, а при зниженні звуження перешкоджає її відтокові в резервуар. Такий термометр знову підготовляють до роботи на спеціальній обертовій установці.

Біметалевий термометр складається з двох тонких пластинок металу, наприклад сталі і інвару, які при нагріванні розширюються в різному ступені, їхні плоскі поверхні щільно прилягають одна до іншої. Така біметалева плас­тинка скручена в спіраль, один кінець якої жорстко закріплений. При нагрі­ванні або охолодженні спіралі два метали розширюються або стискуються по-різному, а спіраль або розкручується, або тугіше скручується. По покаж­чику, прикріпленому до вільного кінця спирали, судять про величину цих змін.

Електричні термометри. До таких термометрів відноситься пристрій з напівпровідниковим термоелементом - терморезистор, або термістор. Тер­моелемент характеризується великим від'ємним коефіцієнтом опору (тобто його опір швидко зменшується з підвищенням температури). Перевагами терморезистора є висока чутливість і швидкість реакції на зміну температу­ри. Терморезистори застосовуються на метеорологічних супутниках, кулях- зондах і в більшій частині цифрових термометрів.

Прилади для вимірювання тиску атмосферного повітря. Найбільш точними стандартними приладами є ртутні барометри. Ртутні барометри являють собою дві сполучені посудини, заповнені ртуттю, одна з яких - скляна трубка довжиною близько 90 см, яка запаяна зверху і не містить пові­тря. Ртутний барометр показує атмосферний тиск як висоту ртутного стовпа, яку можна виміряти по прикріпленій поруч шкалі. Залежно від форми сполу­чених посудин ртутні барометри поділяють на 3 основних типи: чашкові, сифонні й сифонно-чашкові (рис. 1.3 а, б, в). На практиці використовують чашкові й сифонно-чашкові барометри. На метеорологічних станціях вико­ристовують станційний чашковий барометр (рис. 1.3 г).

Барометр-анероїд. В барометрі-анероїді (рис. 1.4) рідини немає (грец. «анероїд» - «безводний»). Він показує атмосферний тиск, що діє на гофрова­ну тонкостінну металеву коробку, у якій створене розрідження. При знижен­ні атмосферного тиску коробка злегка розширюється, а при підвищенні - стискується і впливає на прикріплену до неї пружину. На практиці часто ви­користовується кілька (до десяти) анероїдних коробок, з'єднаних послідовно.

Якщо до стрілки анероїда прикріпити перо, то він буде записувати по­дання. Такі барографи-анероїди, що реєструють барометричний тиск, є на зс \ метеостанціях. Ртутний барометр більш точний і надійний, ніж анероїд. Анероїди же компактніші і зручніші, використовуються як у приміщенні, так і на стандартних метеорологічних радіозондах. Ними можна користуватися в експедиційних умовах, на морських суднах, літаках тощо.

Рис. 1.4 Барометр - анероїд

Прилади для вимірювання вологості

Психрометр складається з двох розташованих поруч термометрів: су­хого, що вимірює температуру повітря, і змоченого, резервуар якого обернуто тканиною (батистом), зволоженою дис­тильованою водою (рис. 1.5). Повітря обтікає обидва термометри. Через випа­ровування води з тканини змочений термометр звичайно показує більш ни­зьку температуру, ніж сухий. Чим ниж­ча відносна вологість, тим більша різ­ниця показань термометрів. На основі цих показань за допомогою спеціальних таблиць і визначається відносна воло­гість.

Рис. 1.5. Гігрометр психрометричний ВІТ -1

Волосяний гігрометр вимірює відносну вологість за зміною довжини людського волоса. Для видалення натуральних жирів волосся спо­чатку вимочують в етиловому спирті, а потім промивають у дистильованій воді. Довжина під­готовленого в такий спосіб волоса має майже логарифмічну залежність від відносної вологос­ті в діапазоні від 20 до 100%. Час, необхідний для реакції волосся на зміну вологості, залежить від температури повітря (чим нижча температу­ра, тим він більший). У волосяному гігрометрі при збільшенні або зменшенні довжини волоса спеціальний механізм пересуває покажчик за шкалою (рис. 1.6). Такі гігрометри зазвичай ви­користовують для виміру відносної вологості в приміщеннях.

Електролітичні гігрометри. Чуттєвим елементом цих гігрометрів є . скляна або пластмасова пластинка, покрита вуглецем або хлоридом літію, опір яких змінюється залежно від відносної вологості. Такі елементи зазвичай використовуються в комплектах приладів для метеорологічних куль-зондів. При проходженні зонда крізь хмару прилад зволожується, а його показання протягом досить тривалого часу (поки зонд не виявиться за межами хмари і не висохне чуттєвий елемент) змінюються.

Прилади для вимірювання швидкості вітру

Чашкові анемометри. Швидкість вітру зазвичай вимірюють за допомогою чашкового анемометра. Цей прилад складається з трьох або більше конусоподібних чашок, вертикально прикріплених до кінців металевих стержнів, симетрично відходять від вертикальної осі (рис. 1.7 а). Вітер діє з найбільшою силою на увігнуті поверхні чашок і змушує вісь повертатися.

Анемометр крильчастий. Цей прилад (рис. 1.7 б) являє собою металеве кільце, усере­дині якого на горизонтальній осі закріплена крильчатка з лопатями, що розташовані на спицях під 45° до площини, перпендикулярній осі криль­чатки. При вимірюванні ане­мометр розташовується так, щоб вісь крильчатки була па­ралельна напрямку потоку, що проходить через кільце.

                 а                                                б

Рис. 1.7. Анемометр чашковий (а) і крильчастий (б)

Від­хилення площини обертання лопат крильчатки від напрямку потоку в межах до ±10° дає незначне змен­шення показань анемометра (не більше 1%). Подальше збільшення кута від­хилення приводить до різкого зростання похибки вимірювання.

Анеморумбометр М-63. Використовується для дистанційного вимірю­вання миттєвої, максимальної та середньої швидкостей і напряму вітру в стаціонарних умовах. До складу приладу входять датчик вітру, встановлений на одній із щогл на метеорологічному майданчику (рис. 1.8 а), а також пульт з індикаторами, розташований на робочому столі спостерігача (рис. 1.8 б).

Рис. 1.8. Анеморумбометр М-63

а - датчик вітру; б - пульт з індикаторами

Прилади для вимірювання опадів. У стандартних незаписуючих опа- домірах приймальня лійка вставлена у вимірювальний циліндр. Співвідно­шення площі верхньої частини лійки і поперечного перерізу мірного цилінд­ра 10:1, тобто 25 мм опадів, що випали, будуть відповідати в циліндрі оцінці 250 мм. Записуючі опадоміри - плювіографи - автоматично зважують зібра­ну воду або підраховують, скільки разів маленька вимірювальна посудина заповниться дощовою водою й автоматично спорожниться. Якщо очікується випадання опадів у виді снігу, лійка і вимірювальна склянка забираються, а сніг збирається в опадомірне відро. Коли сніг супроводжується помірним або сильним вітром, кількість снігу, що попадає в посудину, не відповідає дійс­ній кількості опадів. Висота снігового покриву визначається виміром потуж­ності шару снігу в межах типової для даного району території, причому бе­реться середнє значення щонайменше трьох вимірів.

Кількість опадів, що вимірюється опадоміром, залежить від його роз­ташування. Турбулентність повітряного потоку, викликана самим приладом або навколишніми перешкодами, призводить до заниження кількості опадів, що попадають у вимірювальну склянку. Тому опадомір установлюється на рівній поверхні якнайдалі від дерев і інших перешкод. Для зниження впливу вихрів, створюваних самим приладом, використовується захиснии екран.

Опадомір Третьякова (рис. 1.9) призначений для збору у будь-який час року і наступного вимірювання опадів за певний проміжок часу на відкрито­го повітрі при температурі від -3О до +50°С.

Рис. 1.9. Опадомір Третьякова

Актинометричні прилади. Актинометри­чні вимірювання - це вимірювання різних пото­ків радіації в атмосфері. Основними актиномет­ричними величинами є пряма сонячна радіація, розсіяна сонячна радіація і радіаційний баланс.

Актинометр АТ-50. Призначений для вимі­рювання інтенсивності прямої сонячної радіації на перпендикулярну до променів поверхню. При­ймачем актинометра служить зачернений диск, виконаний із сусального срібла товщиною 0,001 мм і діаметром 11 мм, який поміщається в трубку. Звернена до Сонця сторона його вкрита матово чорною емаллю. Диск поміщений усередині корпусу трубки. Пряма сонячна радіація, яка проникає через отвір труби до диска, нагріває його. Різниця температур внутрішніх та зовнішніх спаїв викликає термоток, пропорційний інтенсивності радіації. Сила струму вимірюється за допомогою гальваномет­ра, приєднаного до актинометра (рис. 1.10).

Рис. 1.10. Актинометр термоелектричний АТ-50

Піранометр термоелектричний. При ви­значенні сумарної, розсіяної і відбитої радіації застосовують різні типи піранометрів, напри­клад піранометр термоелектричний (рис. 1.11 а). Для вимірювання тільки розсіяної радіації за­стосовується екран, який затіняє прилад від прямих променів Сонця. В піранометрі при­ймачем радіації слугує термоелектрична батарея, яка складена з манганінової і константанової смужок, з'єднаних послідо­вно. Парні спаї термобатареї покриваються сажею, а непарні - білою магне­зією. Сонячна радіація поглинається сажею більшою мірою, ніж магнезією, І тому між спаями виникає різниця температур і утворюється термоелектрич­ний струм, який пропорційний радіації, що падає. Величина струму визнача­ється за гальванометром. Термобатарея захищена від дії інфрачервоної раді­ації атмосфери, вітру і опадів скляним ковпаком.

Альбедометр. Для вимірів альбедо земної поверхні застосовують похі­дний альбедометр (рис. 1.11 б). Призначений для вимірів тих же самих акти­нометричних характеристик, що і піранометр термоелектричний, має таку ж піранометричну головку.

Прилад установлюється на карданному підвісі. При повороті рукоятки приймач обертається вниз. При цьому положенні вимірюють відбиту радіа­цію, при положенні приймача вгорі - сумарну радіацію. Для вимірювання розсіяної сонячної радіації застосовується диск-затемнювач.

Заполните таблицу по материалу лекции (пишите тезисно) 

Найдите ответы на возникшие вопросы и разберитесь с причинами непонятных мест в лекции