План

1. Парування овець

2. Види парування овець

3. Проведення штучного осіменіння овець

4. Догляд за матками в період ягніння

5. Відлучення ягнят і вирощування молодняку після відлучення

Література

1.     Штомпель М.В., Вовчекно Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства: Навч. видання. – К.: Вища освіта, 2005. – 343 с.

2.     Сухарльов В.О., Дерев’янко О.П. Вівчарство. / Навчальний посібник. – Харків: Еспада, 2003. – 256 с.

3.     Вівчарство України. /За ред. В.П. Бурката,. – К.: Аграрна наука, 2006. – 614 с.

1. ПАРУВАННЯ ОВЕЦЬ

Парування овець — це комплекс заходів по заплідненню маток і отриманню від них великої кількості ягнят. Кінцеві результати парування залежать від віку овець у перше парування, строків осіменіння овець, підготовки маток і баранів до парування, методів осіменіння, правильного обладнання пунктів штучного осіменіння овець, організації робіт на пунктах і кваліфікації техніків по осіменінню.

Статева і господарська зрілість овець. Статева зрілість овець визначається віком, в якому ярки можуть бути плідно осіменені, а баранці здатні до утворення сімені високої якості.

У овець фізіологічна статева зрілість настає в 5—6 місяців, коли організм ярок не готовий до плодоношення і відтворення нормально розвинутого потомства, а баранець — до виробництва високоякісної сім'япродукції. Осіменіння в цьому віці призводить до отримання слабких, недорозвинених ягнят, яких важко зберегти і використати, і до зниження продуктивності маток.

Господарська зрілість ярок і баранців — це вік, у якому їх пускають у парування. При цьому ярки приносять добре розвинутий здоровий приплід, а баранці здатні виробляти сперму високої якості. Вона залежить від породи, рівня годівля овець та інших факторів зовнішнього середовища. У більшості порід господарська зрілість овець настає в 16— 18 місяців. У цьому віці ярки досягають повного фізіологічного розвитку, а їх жива маса складає 80 % живої маси дорослих маток. Однак існують пізньоспілі породи овець, у яких ярки в 16—18 місяців не досягають потрібного розвитку і при осіменінні приносять поганої якості приплід і значно знижують рівень своєї продуктивності. У такому разі ярок не осіменяють у цьому віці, перетримують як переярок і осіменяють перший раз у 2—2,5 року. Наявність переярок характерна для тонкорунних порід вовнового і вовно-м'ясного типів. Для овець м'ясо-вовнових порід як найбільш скороспілих за нормальних умов годівлі та утримання господарська зрілість може настати в 9—10-місячному віці, що дуже важливо в умовах високої інтенсифікації галузі, оскільки осіменіння ярок в ранньому віці дозволить отримати від них більше ягнят.

Строки парування. Вівці всіх порід, окрім романівської, мають чітко виражену сезонність у розмноженні. Найчастіше вівці виявляють охоту і запліднюються восени, коли знижується сонячна інсоляція і велика кількість соковитих зелених кормів, які сприяють дружному достиганню яйцеклітин і прояву високої статевої активності. Не дивлячись на чітко виражену сезонність у розмноженні, строки парування овець протягом сезону можуть бути різними і залежать від строків ягніння, які встановлюються в господарствах, оскільки залежать від природно-кліматичних умов, забезпеченості господарства кормами, будівлями для овець і кадрами.

2. ВИДИ ПАРУВАННЯ

У вівчарстві застосовують природне і штучне осіменіння тварин. При природному осіменінні овець застосовують такі види парування: вільне, класне, гаремне і ручне.

Вільне парування — це безконтрольне парування маток і баранів, які протягом року знаходяться в одній отарі. Норма навантаження на барана при цьому 30—40 маток. Ягніння триває, як правило, протягом тривалого періоду. За такого парування яловість маток дуже висока. Внаслідок розтягнутих строків ягніння спостерігається великий відхід ягнят. За вільного парування неможливе планове розведення овець. Воно практикується лише у відсталих господарствах і має бути повністю виключено з практики.

Класне парування (різновид вільного) можна застосовувати при класно-груповому відборі та підборі овець у господарствах, в яких ще не впроваджено штучне осіменіння. При цьому за отарою маток на парувальний період закріплюється кілька баранів-плідників, норма навантаження 40—50 маток на одного барана. За умов пасовищного утримання маток баранів в отару пускають тільки на ніч, а вдень утримують окремо під навісом, забезпечивши годівлю і водопій. У господарствах, де відсутні пасовища і вівці утримуються в літніх таборах, баранів в отару пускають на весь день, а вночі забирають з отари для відпочинку і підгодовування. Класний вид парування має такі недоліки: 1) неможливо встановити походження ягнят; 2) барани використовуються з малим навантаженням; 3) неможливо здійснювати контроль за ходом осіменіння. У деяких господарствах під час такого парування для контролю осіменіння овець в отарі використовують мітчики. їх прикріплюють баранам на груди перед тим, як пустити в отару. Покриваючи матку, баран залишає на ній мітку. Вранці перед вигоном на пасовище отару пропускають крізь розкол і всім міченим маткам ставлять фарбою номер, що вказує день осіменіння вівці і по номерах визначають, скільки маток осіменено, котрі перегуляли, а які залишились неосімененими.

Гаремне парування застосовують у племінних отарах невеликих розмірів, де нема можливості проводити штучне осіменіння. Все поголів'я маток розбивають на групи по 40—50 голів і ставлять в окремі загони пасовищ або окремі клітки в базу за стійлового утримання. В кожну групу на весь парувальний період пускають одного барана-плідника. При такому паруванні відомо походження ягнят. Але його використання обмежено внаслідок великих затрат із-за відсутності випасання маток і низької норми навантаження на барана-плідника.

Гаремне парування овець було удосконалено вченими Інституту тваринництва І. А. Помітун і Н. О. Косовою. Для скорочення витрат на утримання вівцематок їх перед формуванням у гареми таврують. Маткам кожного гарему на спині ставиться фарбою свій номер. Таврування дозволяє об'єднувати маток всіх гаремів і протягом всього дня випасати. Увечері, використовуючи розкіл по тавру, їх розділяти на гареми і ставити в окремі оцарки. Баранів до маток кожного гарему пускають на ніч. Удень баранів утримують і годують в базу під тіньовими навісами.

Штучне осіменіння овець. Краще за все застосовувати у вівчарських господарствах штучне осіменіння овець. Це дозволяє ефективніше і з більшим навантаженням використовувати цінних баранів-поліпшувачів Навантаження на барана-плідника збільшується до 300—500, а в окремих випадках — до 1000—1500 і більше маток за парувальний сезон, тоді як за природного осіменіння найбільша норма навантаження на них може бути 80—100, а звичайно 30—50 голів. При штучному осіменінні сперма зберігається тривалий час, її можна транспортувати на великі відстані. Спермою одного барана можна осіменити 5—6 тисяч маток за рік і більше. В країні щорічно штучно осіменялось понад 80 % маток. Використання з більшим навантаженням цінних баранів-поліпшувачів дозволяє швидко проводити якісне поліпшення поголів'я овець і домагатися зростання його продуктивності. Якість штучного осіменіння овець значною мірою залежить від вибирання маток в охоті.

3. ПРОВЕДЕННЯ ШТУЧНОГО ОСІМЕНІННЯ ОВЕЦЬ

Набір операцій, які виконуються на пункті по штучному осіменінню овець, залежить від того, яка використовується сперма. Якщо це свіжоотримана сперма, то однією з основних операцій є взяття сперми у баранів на штучну вагіну і оцінка її якості.

                 а                                           б

Рис. 1.2. . Схема пунктів штучного осіменіння овець:

а. Прикошарний: 1 — приміщення для баранів, 2 — манеж, 3 — лабораторія, 4 — баз для неосіменених маток, 5 — баз для осіменених маток.

б. Великі пункти: 1 — баранник, 2 — манеж для взяття сперми, 3 — манеж для штучного осіменіння, 4 — лабораторія, 5 — мийна, 6 — баз для маток до осіменіння, 7 — баз для маток після осіменіння.

Поруч з робочим місцем техніка встановлюють індивідуальний станок для фіксації маток, з правого і лівого боків — столики для інструментів. Технік тут працює сидячи на підлозі, а для ніг передбачена ямка розміром 60x30 см.

Перше осіменіння маток повинно проводитись не більш як за 4 години, інакше частина маток в охоті, у яких вона коротка, може залишитися незаплідненою. Для підвищення запліднюваності маток, охота в яких триває довго (до 2—3 діб), на пунктах штучного осіменіння краще застосовувати двократне їх осіменіння в одну охоту з інтервалом 8—12 годин.

Маткам, яких осіменили, потрібно приділяти особливу увагу. їх не можна відразу після осіменіння повертати в отару й утримувати окремо. Через 15—16 діб від дня осіменіння в першу групу осіменених маток пускають баранів-пробників для вибирання маток, які повторно прийшли в охоту.

Після закінчення штучного осіменіння в отари пускають баранів для вільного покриття маток, котрі з якихось причин залишились неосіме-неними. Барани знаходяться тут не менше 15—20 діб.

4. ДОГЛЯД ЗА МАТКАМИ В ПЕРІОД ЯГНІННЯ

Матку з ознаками наближення ягніння потрібно своєчасно перевести з отари до родильного відділення. Наближення ягніння неважко виявити. За 1—2 доби до ягніння у маток обвисає черево, помітно збільшується вим'я, припухають зовнішні частини статевих органів. Перед ягнінням матка хвилюється, озирається, часто лягає і встає, підгортає під себе підстилку, намагається усамітнитися. Таких чергові чабани своєчасно виявляють і переводять до родильного відділення.

Ягніння звичайно проходить швидко і легко. З моменту появи із родових шляхів плодового міхура до повного виходу ягняти проходить близько 30 хв. У деяких овець, найчастіше низької вгодованості, бувають важкі роди, які потребують втручання людини. Причиною їх буває неправильне положення плоду в статевих шляхах матки. При правильному положенні плоду спочатку виходять передні ніжки і голівка ягняти. За такого положення плоду родопоміч здійснювати не потрібно. Неправильне положення плоду тоді, коли він іде задніми ніжками або коли з'являється голівка, а ніжки підігнуті під груди. Можуть тільки показатися передні ніжки, а голівка знаходиться під ними або завернута вбік. При неправильному положенні плоду необхідно надати допомогу вівцематці. Для цього чистою, змащеною вазеліном рукою плід обережно відсувають у матку і розвертають у правильне положення. Потім під час потуг його тягнуть за передні ніжки у напрямку до вимені, звільняючи водночас голівку. Не можна виправляти положення плоду під час потуг.

Роди можуть затримуватись у маток-первісток, в яких часто буває великий плід і вузькі родові шляхи. Переконавшись у даному випадку, що положення плоду правильне, потрібно допомогти матці, витягуючи ягня за ніжки в напрямку до вимені. Таку ж допомогу при родах надають і старим маткам з низькою вгодованістю внаслідок слабких родових потуг. Переважно допомогу маткам у важких родах надає чабан і лише у окремих випадках — ветеринарний лікар.

При народженні ягняти в плодовому міхурі останній швидко розривають і звільняють ніс і рот плоду від слизу, щоб він не задихнувся. Якщо ягня народилося слабким, майже безжиттєвим, йому необхідно подути до рота або застосувати штучне дихання. Поклавши його на спинку, по черзі згинають і розгинають передні ніжки, надавлюючи ними на грудну клітку. Після виходу плоду матка заспокоюється, якщо цього не відбулося і вона продовжує хвилюватися, потрібно чекати на появу другого ягняти. Звичайно воно з'являється через 10—15 хв. після першого. Через 1—1,5 год. при благополучних родах у матки виходить послід. За виходом посліду необхідно стежити. Якщо він затримується до 5—6 год., ветеринарам необхідно вжити заходів до його відокремлення.

Якщо послід затримується, то можлива загибель вівці внаслідок зараження крові. Відокремлений послід необхідно прибрати в спеціальний ящик і вивезти на скотомогильник. Неприбрані посліди загнивають, що різко погіршує мікроклімат в тепляку. Після виходу посліду чабан обмиває вим'я і хвіст вівці теплим розчином перманганату калію, оглядає вим'я, здоює у спеціальний посуд перші порції молозива, стриже брудну довгу вовну навколо вимені, на внутрішніх боках стегон і хвоста, щоб уберегти ягнят вія хвороби внаслідок попадання до шлунка бруду і хвороботворних бактерій.

При родах пуповина ягняти обривається. Але, незважаючи на це, її потрібно оглянути і, якщо є необхідність, обрізати на відстані 8—10 см від тіла ягняти, змазати йодом або 5 % розчином креоліну.

Відразу після ягніння ягняті очищують рот і ніс від слизу і дають малюка облизати матці. Поїдання слизу маткою сприяє швидкому відокремленню посліду, а облизування сприяє кращому кровообігу у ягняти і швидкому його обсиханню. Якщо матка не облизує ягня, його необхідно енергійно обтерти ганчіркою, жмутом м'якого сіна або соломи, а потім покласти під обігрівальну лампу. Якщо цього не зробити, ягня може застудитися, оскільки повільне випаровування вологи з поверхні його тіла веде до переохолодження.

Через 1—1,5 год. після ягніння в матки з'являється спрага, тому її потрібно напоїти теплою водою. За один раз їй можна дати не більше 1—1,5 л води. Напувати її до повного втамування спраги необхідно через кожні 2—3 год., а далі 2—3 рази на добу.

Здорове ягня через 15—20 хв. після народження спинається на ноги і намагається знайти вим'я матері. Якщо у матки добре розвинений інстинкт материнства і ягня народилось сильним, надавати допомогу при першій годівлі ягняті не потрібно. Але якщо воно народилось слабким або матка погано приймає його, чабан повинен при першому годуванні надати допомогу такому ягняті: піймати вівцю, покласти її на бік, піднести ягня до вимені і дати йому дійку до рота. Якщо ягня дуже слабке і саме не може смоктати, необхідно зафіксувати його голівку, надоїти йому молозива до рота. Нагодувати ягня перший раз необхідно не пізніше ніж через годину після народження. Отримавши перші порції молозива, кишечник його звільняється від першородного калу і функціонує нормально.

Підгодівлю ягнят до відлучення можна вести за такою схемою (табл. 2). Розвиток ягнят у підсисний період залежить від їх живої маси при народженні, молочності матерів і підгодівлі. За цей час ягнята, які нормально ростуть, дають майже 3/4 річного приросту живої маси.

Таблиця 1.1. Добові норми підгодівлі ягнят у підсисний період

Таблиця 1.2. Приблизна схема підгодівлі ягнят до 4-місячного віку із розрахунку на одну голову на добу

 У зв'язку з цим для них мають бути створені всі умови, щоб зростання їх і розвиток не затримувались. У підсисний період середньодобовий приріст ягнят м'ясо-вовнових, напівтонкорунних і м'ясо-сальних порід може досягати 250 г, тонкорунних — до 200, смушкових і шубних — до 150 г. На комплексно механізованих фермах, де застосовують груповий метод ягніння маток, тепляків у спеціально підготовлених до ягніння вівчарнях не використовують. Вівчарник довжиною 102 м і завширшки 18 м перед ягнінням розділяють щитами на 64 оцарки по 10—15 маток кожен, у яких проходить одержання і вирощування ягнят, їх розміщують уздовж приміщення в 4 ряди: два оцарки — уздовж стін і два — в центрі приміщення. По центру приміщення обладнується робочий прохід завширшки 1 м. Між двома суміжними рядами оцарків розміщують переносні годівниці стрічкового або бункерного типу і автонапувалки. Між рядами годівниць повинен бути кормовий проїзд шириною 3 метри. Перед ягнінням на підлогу приміщення вносять підстилку, проводять дезінфекцію і над кожним оцарком навішують обігрівальні лампи. При циклічному осіменінні маток однієї отари осіменяють за 3—4 доби, і ягніння в отарах проходить за такий же строк. Практично матки в отарі всі однакові за фізіологічним станом, і умови їх годівлі та утримання також однакові. Після закінчення ягніння матки з ягнятами залишаються в своїх оцарках. Через 5 діб після закінчення ягніння проводять перше укрупнення сакманів, знявши суміжні перегородки між двома рядами оцарків і в приміщенні замість 64 сакманів після першого укрупнення отримують 32. Через наступні 5 діб повторно укрупнюють сакмани, а маток з ягнятами після цього переводять до приміщення для вирощування молодняку до відлучення.

Звільнені приміщення знов готують до ягніння і ставлять туди отару наступного циклу осіменіння. При груповому методі ягніння майже нема необхідності втручання людини. Чабани і сакманники повинні тільки стежити за ходом ягніння і втручатися тільки тоді, коли без їх допомоги неможливо обійтися (важкі роди, матка не приймає ягня, народження дуже слабкого ягняти тощо). Норма навантаження на сакманника за цим методом збільшується більше ніж вдвічі, ефективніше використовуються приміщення і обладнання, досягається висока продуктивність праці чабанів. Однак при ягнінні за цим методом в одному сакмані утримуються різновікові ягнята, двійнята і різні за розвитком. Це зумовлює появу ягнят-сиріт і необхідність будівництва для них цехів по штучному їх вирощуванню. Вихід ягнят на 100 маток в господарствах, які застосовують цей метод, складає 90—95 % і більше. Ягнята зростають неоднаково. Ускладнений племінний облік. У зв'язку з перерахованими недоліками на виробництві цей метод окоту має обмежене застосування.

Протягом дня маток 3—4 рази виганяють з приміщення до базу і заганяють назад. У базу або на пасовищі їх утримують по сакманах. Іноді з метою економії праці сакмани при вигоні на пасовище об'єднують, у такому разі у маток кожного сакману мають бути свої мітки, по яких їх можна було б швидко розподілити по оцарках. Особливо вигідно застосовувати цей метод вирощування ягнят там, де маток пасуть. Матки без ягнят можуть далі відійти у пошуках корму і спокійно пастись, тоді як у присутності ягнят вони не могли б використовувати окремі ділянки пасовища. За кошарно-базовим методом ягнята краще забезпечуються молоком. Знаходячись у приміщенні, вони менше піддаються впливу несприятливих погодних умов. При відсутності маток вони скоріше звикають до підгодівлі і краще зростають. Утримання маток протягом дня в базу дозволяє мати в кошарі кращий мікроклімат і підвищувати збереженість ягнят. За кошарно-базовим методом вирощування ягнят виробляється менше вовни, засміченої кормовими залишками, оскільки грубі корми і підстилка роздаються у відсутності овець.

При вигоні маток на пасовище у теплі безвітряні дні ягнят необхідно випускати з приміщення до базу, але при цьому слідкувати, щоб вони не лягали на сиру землю і не їли брудну підстилку.

Кошарно-базовий метод дозволяє безболісно для ягнят проводити відлучення їх від матерів за рахунок поступового зменшення часу перебування маток з ягнятами. Нині цей метод найбільш розповсюджений і економічно вигідний.

5. ВІДЛУЧЕННЯ ЯГНЯТ І ВИРОЩУВАННЯ МОЛОДНЯКУ ПІСЛЯ ВІДЛУЧЕННЯ

Відлучення ягнят від маток звичайно встановлено з урахуванням того, що статева зрілість у ягнят настає в 5—6 місяців. Якщо їх утримувати під матками більше 4 місяців, добре розвинені баранці зможуть покрити ярок і навіть маток, що неприпустимо. До 4-місячного віку ягнята доб­ре звикають до всіх видів кормів, швидко компенсують нестачу пожи­вних речовин, які вони отримували з материнським молоком. Застосу­вання кошарно-базового методу вирощування дозволяє провести відлучення їх безболісно. Краще проводити його в дві черги: спочатку відлучити сильних, добре розвинених ягнят, а слабких залишити під матками, потім через 10—15 діб — всіх останніх. Строк перебування слабких ягнят під матками збільшувати не можна, оскільки буде скоро­чуватись строк підготовки маток до парування.

У господарствах, які мають нестійку кормову базу, а також там, де виробляють товарне овече молоко, можна відлучати ягнят у віці 2—2,5 місяця. Встановлено, що до 2-місячного віку добре працюють передшлунки і ягнята повністю задовольняють свої потреби в поживних речовинах за рахунок використання всіх видів кормів без материнського молока. До цього часу молочність у маток знижується, і потреба ягнят у поживних речовинах за рахунок материнського молока задовольняється всього на 15—20 %. Відлучати ягнят в 2—2,5 місяця в господарстві вигідно. Зменшується вихід дефектної вовни, тобто маток з «голодною тониною», оскільки після відлучення ягнят всі поживні речовини матки йдуть на формування вовни, а під час лактації більша частина речовин іде на утворення молока. Ягнята після відлучення, отримавши високоякісні корми, швидко ростуть і за живою масою до 4 місяців не поступаються своїм одноліткам, які знаходяться під матками увесь час до відлучення.

При інтенсивному веденні галузі для отримання ущільнених ягнінь ягнят відлучають від маток в 1—1,5 місяця і раніше. Якщо відлучати їх раніше місячного віку, то для вирощування необхідні замінники овечого молока і бройлерні цехи для вирощування ягнят.

Техніка відлучення ягнят така. Маток з ягнятами пропускають через розкол, відділяють ягнят, яких залишають на місці, а маток переганяють до іншого приміщення. Молодняк зважують і масу кожного ягняти записують до спеціального журналу. В той же час ягняті ставлять методом татуювання індивідуальний номер. У племінних господарствах, окрім зважування, оцінюють кожне ягня за конституцією, екстер'єром і продуктивними якостями. Потім їх ділять за статтю та розвитком і формують в отари. У перші дні після відлучення ягнята дуже скучають за матками і погано їдять. У цей час їм згодовують корми, які вони поїдають з більшою охотою. В ягнят після відлучення збільшується спрага, тому їм забезпечують вільний доступ до води. Якщо до часу відлучення вівці пасуться, ягнятам необхідно також надати соковиті зелені пасовища недалеко від кошари, де їх утримують. Маток у перші дні після відлучення необхідно пасти на ділянках пасовищ з сухою рослинністю і рідко напувати, щоб зменшити молокоутворення і попередити захворювання маститом. Перші дні після відлучення необхідно слідкувати за станом вимені у маток. Якщо в ньому збирається багато молока, то його необхідно здоїти.

Заполните таблицу по материалу лекции (пишите тезисно) 

Найдите ответы на возникшие вопросы и разберитесь с причинами непонятных мест в лекции