3.2.2 ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ КУКУРУДЗИ

Безперечно, реалізація потенціалу продуктивності кукурудзи в усіх зонах вирощування  істотно залежить від метеорологічних умов впродовж вегетації рослин, але надзвичайно важливим є дотримання та чітке і своєчасне виконання регламенту як в цілому технологічних схем, так і окремих агротехнічних елементів вирощування цієї культури.

В умовах складної економічної ситуації та високої вартості енергоресурсів особливого значення набуває також застосування енергоощадних технологій та окремих її елементів, які базуються на мінімальній системі обробітку ґрунту, раціональних способах внесення та оптимальних дозах мінеральних добрив, використанні комбінованих машин та знарядь, впровадженні нових високопродуктивних скоростиглих гібридів з метою одержання зерна  з низькою вологістю і відповідно меншими енергетичними затратами на його післязбиральну доробку.

3.2.2.1 Місце в сівозміні і попередники

Інтенсивна технологія потребує розміщення кукурудзи на зерно після кращих попередників. Багаторічні дослідження і передовий виробничий досвід свідчать, що розміщення кукурудзи після кращих попередників сприяє поліпшенню водного режиму ґрунту, мобілізації поживних речовин, зменшенню забур'яненості посівів і в кінцевому результаті – досягненню стабільного рівня урожайності (табл. 2.1).

При вирощуванні кукурудзи в Степу, Лісостепу і Поліссі поряд з агротермічними факторами винятково важлива роль належить умовам зволоження,  які суттєво впливають на продуктивність культури.

Таблиця 2.1 - Попередники кукурудзи в ґрунтово-кліматичних зонах

В Степу, де визначальним фактором врожайності є волога, агротехнічне значення попередника оцінюється в першу чергу залишковими запасами в ґрунті доступної для рослин вологи та ефективністю її накопичення в осінньо-зимовий період.

В Лісостепу, де умови зволоження більш сприятливі, ніж в Степу, водний режим ґрунту дещо менше залежить від попередників, але в цій ґрунтово-кліматичній зоні накопичення і збереження вологи має важливе значення для одержання високих і стабільних врожаїв кукурудзи.

В Поліссі залежність рівня зернової продуктивності кукурудзи від вологозабезпеченості після різних попередників слабо виражена. Проте і на бідних за родючістю ґрунтах Полісся посіви кукурудзи можуть забезпечити високі врожаї за умови внесення підвищених доз мінеральних добрив[2].

З метою оптимізації фітосанітарного стану грунту і посівів сільськогосподарських культур (зниження ступеня засміченості бур'янами, пошкодженьхворобами та шкідниками) кукурудзу необхідно обробляти в плодозмінних сівозмінах. Особливо зростає роль сівозміни в зв'язку з необхідністюбіологізації землеробства. У плодозмінній сівозміні засміченість бур'янами рослин в деякій мірі знижується за рахунок придушення кожної культурою визначених біологічних груп бур'янів. У науково обґрунтованій сівозміні покращується фітосанітарна обстановка, зменшується небезпека виникнення хвороб іпоширеність шкідників. Введення в сівозміну еспарцету, гороху, сої сприяє  зниженню ураженості кукурудзи такими хворобами, як кореневі гнилі, фузаріоз, пухирчаста сажка.

Від місця кукурудзи в сівозміні також значною мірою залежить рівень засмічення посівів бур'янами, особливо багаторічними коренепаростковими.

Небажано розміщення кукурудзи після багаторічних травтривалого користування, так як через велику поширення дротяників їїпосіви бувають зрідженими. У зоні недостатнього зволоження не слід розміщати кукурудзу на зерно після культур, що висушують ґрунт: соняшнику, цукровогобуряку, сорго, проса. Кукурудза витримує монокультуру, при вирощуванні на зерно,  урожай не знижується протягом 3-4 років[4].

У кукурудзи немає специфічних жорстких вимог до попередника, вона сама не є рослиною-господарем для хвороб (за винятком фузаріозу) і шкідників інших культурних рослин[5].

Для багатьох польових культур кукурудза  є добрим попередником (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Придатність сільськогосподарських культур для вирощування після кукурудзи [5]

_________________________________

У сівозмінах, насичених зерновими, кукурудза знижує ураженість збудниками багатьох кореневих і прикореневих гнилей та зернових нематод. Однак, після кукурудзи підвищується ймовірність зараження збудниками фузаріозних кореневих гнилей і фузаріозу колоса, в першу чергу, у пшениці, але також і в ячменю, жита й тритикале. Ці збудники викликають у кукурудзи стеблові гнилі й гниль качанів ізимують вони у стерні кукурудзи. При безполицевому обробітку ґрунту після кукурудзи значно зростає пошкодження посівів вищезгаданих зернових, при цьому відбувається зараження зерна мікотоксинами, оскільки фузарії утворюють різні форми мікотоксинів, які знецінюють харчові й кормові якості зерна. Тому після кукурудзи, особливо перед озимою пшеницею, рекомендується проводити глибоку оранку ґрунту [5].

3.2.2.2 Обробіток ґрунту

Обробіток ґрунту є одним з базових та найбільш витратних елементів технології вирощування кукурудзи. За допомогою основного обробітку ґрунту регулюється водний, температурний, поживний, повітряний режими та вологоємкість ґрунту, що особливого значення набуває в посушливих умовах вирощування.

Мета обробітку ґрунту під кукурудзу полягає в тому, щоб створити сприятливі умови для її розвитку й забезпечити оптимальний водно- повітряний і поживний режими ґрунту. Тому відповідні заходи повинні бути спрямованими на виконання всіх необхідних вимог. Обробіток ґрунту повинен забезпечувати:

• розпушення ґрунту в орному і підорному шарах з метою усунення ущільнень його, що повинно забезпечити безперешкодне проникнення в нього корінців у відповідних горизонтах;
• гомогенну структуру ґрунту оптимальної агрегації;
• рівномірний розподіл в орному шарі органічних залишків попередника і проміжних культур;
• провокацію насіння бур'янів до проростання і їх знищення в процес обробітку ґрунту;
• збереження ґрунтової вологи, поглинання й збереження ґрунтом опадів, запобігання виникнення водної й вітрової ерозій;
• достатньо рівну поверхню поля для якісної сівби зернових.

Система обробітку ґрунту перебуває в тісному взаємозв'язку з конкретними ґрунтово-кліматичними умовами місцевості вирощування кукурудзи. Ухвалювати рішення щодо технології основного й передпосівного обробітку треба з урахуванням конкретних ґрунтових і погодних умов, технічних можливостей господарства і строку проведення сівби.

Розрізняють три системи обробітку ґрунту: традиційну (в основі якої лежить плужний обробіток), ґрунтозахисну або консервуючу (мінімальну) і нульову (пряма сівба без обробітку ґрунту) (рис. 2.1) [5].

Рисунок 2.1 -Агротехнічніприйоми і робочі проходи при різних способах обробіткуґрунту

Традиційний обробіток ґрунту під кукурудзу складається із основного і передпосівного. Основний обробіток ґрунту починається з лущення стерні чи поверхневого обробітку та оранки. Після зернових попередників перед оранкою необхідно якісно подрібнити рослинні рештки, рівномірно розподілити їх по площі поля і мілко загорнути у ґрунт. Кукурудза має підвищені вимоги до аерації ґрунту, оптимальні параметри якої забезпечує традиційна глибока оранка (на 25-27 см) або енергоощадний безплужний чизельний обробіток [1-6].

Найбільший рівень урожайності кукурудза формує при розміщенні її посівів на полях, де здійснено глибокий основний обробіток ґрунту, що сприяє ефективному накопиченню вологи та зумовлюється морфологічною будовою її кореневої системи. Коренева система кукурудзи формується ярусами. У скоростиглих гібридів, як правило, 5-7, у більш пізньостиглих – 7-9 підземних ярусів вузлових коренів. На коренях із заглибленням, на відміну від інших злаків, збільшується кількість повітроносних порожнин. Наявність їх зумовлюється тим, що кукурудза виявляє підвищені вимоги до аерації ґрунту, оптимальні параметри якої забезпечує традиційна глибока оранка (на25-27 см) або енергоощадний безполицевий чизельний обробіток.

Кращий енергетичний і ґрунтозахисний ефект забезпечує чизельний обробіток,  при проведенні якого заощаджується 10-12 кг/га пального, експлуатаційні витрати скорочуються майже вдвічі, витрати праці –  на 31 %, енергоємність знижується в 1,4 рази (табл. 2.3).

Традиційний і консервуючий обробітки ґрунту відрізняються в основному використанням плуга або відмовою від нього. В обох способах обробітку використовуються варіанти з передпосівним обробітком і без нього.

Таблиця 2.3 -  Урожайність зерна кукурудзи залежно від способів обробітку ґрунту та строків внесення добрив, ц/га[2]

При консервуючому обробітку розрізняють сівбу у мульчу із проміжних культур або в мульчу із залишків попередника. В господарствах з високою культурою землеробства, де використовують інтегровану систему контролювання бур'янів, під кукурудзу проводять мілкий обробіток на глибину 12-14 см. Останніми роками поширення набула ґрунтозахисна енергозбережна технологія прямої сівби кукурудзи без обробітку ґрунту – «No-Till» [5, 7].

За оцінками          Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського ННЦ» (м. Харків), в Україні є великі можливості для впровадження мінімальних способів обробітку. Заважаєцьомунизька культура землеробства, надлишокбур’янів і вимушенезастосуванняоранки й іншихчисленнихпередпосівних і міжряднихобробітків як засобуборотьби з ними.

Використання ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту запобігає водній і вітровій ерозії, збільшує інфільтраційну здатність ґрунту для води, зберігає сприятливий стан ґрунту для здійснення технологічних процесів. Разом із цим використання ґрунтозахисних технологій, у тому числі за рахунок мульчи з рослинних решток, має наступні негативні особливості: пізніше прогрівання ґрунту; нижча польова схожість кукурудзи; повільніше надходження і нижчий рівень мінералізації азоту; посилене засмічення бур’янами; збільшення пошкодження посівів мишами. Для вирішення цих проблем необхідно здійснювати постійний контроль за посівами й проводити відповідні заходи [5].

Весняний передпосівний обробіток ґрунту в усіх зонах вирощування культури передбачає максимальне збереження вологи, створення пухкого посівного шару на зораних площах. Ранньовесняне закриття вологи і вирівнювання здійснюють при настанні фізичної спілості ґрунту. Вирівнювання проводиться під кутом 45-50° до напрямку основного обробітку з використанням вирівнювачів  ВП-8, ВПН-5,6, шлейф-борін ШБ-2,5.

На якісно оброблених з осені та вирівняних весною полях можна виключити одну ранньовесняну культивацію, обмежившись передпосівною.

На полях з підвищеною засміченістю багаторічними бур'янами в допосівний період провести дві культивації  зябу:  першу – на глибину 8-10 см, передпосівну – на глибину загортання насіння кукурудзи (5-7 см).

На незораних з осені площах доцільно навесні проводити обробіток ґрунту важкими дисковими знаряддями або протиерозійними культиваторами на глибину 12-14 см, з наступною культивацією КПС-4, УСМК-5,4 в агрегаті з зубовими боронами, для створення у верхньому шарі ґрунту дрібногрудочкуватої структури з метою збереження вологи.

Зазначимо, що чим краще налагоджене очищення полів від бур'янів навесні у допосівний період, тим менше зусиль і засобів доведеться витрачати при догляді за посівами.

3.2.2.3 Система добрив

При побудові системи живлення кукурудзи необхідно враховувати агрокліматичні умови вирощування, тип ґрунту, ступінь його забезпечення рухомими формами поживних речовин, а також фізіологічні потреби  рослин в окремих мікроелементах живлення протягом всього вегетаційного періоду.

Враховуючи відсутність органічних добрив, компенсація виносу врожаєм азоту, фосфору і калію буде проходити лише за рахунок мінеральних добрив. Норми їх внесення необхідно оптимізувати відповідно до витрат елементів живлення на формування 1 т зерна та побічної продукції. Рівень застосування фосфорних добрив повинен забезпечувати зрівноважений баланс,  азотних і калійних – відповідно  на 70-80% і 50-60% компенсувати їх винос врожаєм основної і побічної продукції, а на перспективу – досягнення позитивного та бездефіцитного балансу поживних речовин.

Поглинання поживних речовин більш повно проходить при вирівняному співвідношенні між азотом, фосфором і калієм або з невеликою перевагою азоту і фосфору над калієм. Оптимальною дозою мінеральних добрив, з урахуванням їх окупності, наприклад, в зоні Степу є N₆₀Р₆₀К₃₀. Використання мінімальної їх кількості (N₃₀Р₃₀К₂₀) призводить до деякого зниження продуктивності культури порівняно з оптимумом і зумовлює порушення балансу поживних речовин у ґрунті. Найбільший приріст врожаю зерна від застосування підвищених доз добрив (N₉₀Р_60-90К₆₀) забезпечують  в цій зоні середньостиглі та середньопізні гібриди, тимчасом як скоростиглі – доцільно вирощувати на фоні помірних доз (табл. 2.4).

Щодо строків внесення добрив, перевагу слід надавати їх застосуванню під основний обробіток ґрунту. У несприятливі за зволоженням роки внесення добрив під оранку найбільш ефективне. При достатній вологозабезпеченості ефективність добрив не залежить від строків внесення. Весною їх краще вносити не врозкид під культивацію, а на глибину 10-12 см культиваторами-рослинопідживлювачами, або іншим знаряддям. Локалізація добрив дає можливість при економії туків на 30-40% отримувати такі ж прирости врожаю, як і при підвищених дозах.

Дози добрив коригують за ступенем забезпечення ґрунту рухомими формами поживних речовин. При цьому необхідно враховувати і високу  здатність кореневої системи рослин задовольняти свої потреби за рахунок

Таблиця 2.4 - Оптимальні дози мінеральних добрив при вирощуванні

кукурудзи в різних зонах[2]

поживних елементів. Так, при підвищеній забезпеченості рухомими сполуками фосфору і калію рівень застосування відповідних добрив можна зменшити на 30%, а при високому – обмежитись тільки припосівним їх внесенням, що забезпечує економічний ефект при мінімальних витратах.

Дози внесення фосфору, калію і магнію визначаються за формулою:

 (2.1)

де ДУ P, K, Mg- доза добрива в кг діючої речовини;

ОУ - очікувана врожайність основного продукту, ц / га;

В - винос поживних елементів з урожаєм, кг / ц;

БПО - балансовий показник в залежності від забезпеченості грунту поживними елементами (підвищення або зниження доз залежно від грунтового аналізу), кг / га;

СОУ - вміст поживних елементів в органічному добриві, внесеному під дану культуру, кг / га;

ЭМУ - еквівалент мінерального добрива (кількість поживних елементів, внесених в оптимальний термін, для досягнення такої ж врожайності, як і з внесеним кількістю органічних добрив)[5].

Із добрив доцільніше використовувати складні (нітрофоску, нітроамофоску, нітрофос). Вони забезпечують прирости врожаю на 1-2 ц/га вищі, ніж еквівалентна кількість простих туків. Перспективними і технологічними є рідкі комплексні (РКД) та азотні добрива (рідкий аміак, аміачна вода, КАС).

Зазначимо, що протягом вегетації різні елементи живлення поглинаються рослинами кукурудзи нерівномірно. Використання азоту триває до воскової стиглості, з максимальною потребою в період від викидання волоті до цвітіння. Поглинання фосфору проходить більш рівномірно майже до повної стиглості зерна. Калій рослини найбільш інтенсивно використовують у першій половині вегетації та в період утворення і формування зерна (табл. 2.5).

Таблиця 2.5 - Споживання елементів живлення рослинами кукурудзи протягом періоду вегетації, %  від загального [2]

У живленні рослин кукурудзи є два критичних періоди. В  перший критичний період спостерігається підвищена потреба молодих рослин у фосфорі на початку вегетації (від 3 до 7 листків), що зумовлює обов’язкове застосування припосівного внесення фосфорних або складних мінеральних добрив (нітроамофоска, нітрофос, нітрофоска) в дозі по 10-15 кг/га д. р.  – прибавка урожаю зерна   3-5 ц/га.

В другий критичний період відмічена підвищена потреба рослин кукурудзи у азотному живленні – під час інтенсивного росту і розвитку (період 9-10 листків – викидання волоті), що зумовлює обов’язкове проведення локального прикореневого підживлення рослин у фазі 3-5 листків азотними мінеральними добривами в дозі 20 кг/га д. р.

В умовах нестабільного зволоження традиційне підживлення кукурудзи в початкові фази росту мінеральними азотними туками (N₂₀) часто буває не ефективним, тому його доцільніше замінити на більш технологічне позакореневе підживлення культурних рослин у фазі 6-7 листків рідкими комплексними  мінеральними макро- та мікродобривами „Реаком Плюс” в дозі 4 л/га або водорозчинними мікродобривами „НутрівантПлюстм кукурудза” в дозі 4 кг/га, що забезпечує одержання приросту урожаю зерна 7-10%.

До того ж, позакореневе підживлення рослин кукурудзи рідкими комплексними добривами ефективніше проводити баковими сумішами із страховими гербіцидами, що зменшує в 2 рази витрати порівняно з проведенням цих двох агроприйомів окремо.

Як додатковий резерв поповнення ґрунту органікою, слід використовувати післяжнивні органічні рештки всіх культур сівозміни, заорюючи їх у ґрунт, за умови обов’язкового  додавання 7-10 кг азоту на 1 т решток.

В умовах зрошення в зоні Степу та на фоні природного вологозабезпечення в зонах Лісостепу і Полісся доцільно висівати на зелене добриво (сидерат) в післяжнивний період бобові (горох, вику) і капустяні (гірчицю білу і сарептську, ріпак, редьку олійну) та їх сумішки; восени, при утворенні достатньої вегетативної маси, травостої сидеральних культур після дискування заорюють.

 3.2.2.4 Сівба кукурудзи, глибина загортання, густота посіву

За узагальненими даними науково-дослідних установ зон кукурудзосіяння, оптимальним строком сівби кукурудзи є стійке прогрівання ґрунту до 10-12°С на глибині загортання насіння. Як надто ранні, так і пізні строки сівби знижують урожай зерна культури. Експериментальні дослідження показують, що при ранніх (стійке прогрівання ґрунту до 8-10°С) строках сівби у рослин кукурудзи цвітіння волотей настає раніше, ніж при пізніх строках, що дає змогу раннім посівам раціональніше використовувати ґрунтові запаси вологи та певною мірою зменшити ризик негативного впливу посушливих явищ на рослини культури в найбільш важливі фази впродовж вегетації.

За сприятливих умов проростання насіння і відсутності бур'янів рання сівба кукурудзи (стійке прогрівання ґрунту до 8-10°С) має суттєву перевагу відносно пізньої. Дослідженнями встановлено, що ранньостиглі та середньоранні форми, як правило, не суттєво змінюють урожайність при запізненні з сівбою, а більш пізньостиглі гібриди –  краще реалізують свій генетичних потенціал за сівби  в ранні строки при досягненні ґрунтом температури 8-10°С, одночасно при сівбі в цей термін всі біотипи мають найменшу вологість зерна при збиранні. За ранньої сівби обов’язково слід враховувати рівень холодостійкості гібрида та застосовувати відповідні технологічні заходи захисту насіння при його підготовці (обов’язкова інкрустація насіння комплексом препаратів: фунгіцидний протруйник, мікроелементи, регулятор росту).

В процесі прийняття рішення про настання строків сівби кукурудзи слід врахувати вірогідність приморозків на початкових фазах розвитку рослин, які здатні викликати суттєві пошкодження надземної вегетативної маси.

Для одержання гарантованих дружних сходів кукурудзи надзвичайно важливим є наявність продуктивної вологи в посівному шарі ґрунту. Запаси продуктивної вологи під час сівби культури в шарі 0-10 см вважаються недостатніми при її вмісті в кількості 7-8 мм, задовільними – 9-13 мм, добрими –14-15 мм і більше.

Глибина загортання насіння кукурудзи істотно залежить від фізико-механічних властивостей ґрунту, його вологості і температурного режиму. Оптимальна глибина загортання насіння кукурудзи при сівбі на важких суглинкових ґрунтах 4-5 см, на легких суглинкових – 5-6, чорноземних – 5-7, а на супіщаних – 6-8 см. При пересиханні верхнього шару глибину загортання насіння збільшують на 1-2 см.

Агрокліматичні умови зон кукурудзосіяння в нашій країні відзначаються істотною різноманітністю гідротермічних показників, що зумовлює істотне варіювання як настання науково обґрунтованих строків сівби, так і тривалості вегетаційного періоду всіх біотипів кукурудзи та настання повної стиглості зерна (табл. 2.6).

Як відомо, у кукурудзи є кілька критичних періодів розвитку рослин, впродовж  яких  негативний вплив факторів довкілля може істотно зменшити потенційний рівень врожайності.

Під час закладання зародкових елементів продуктивності критичними періодами в формуванні високого врожаю кукурудзи є фаза 2-3 листків, під час якої відбувається диференціація зачаткового стебла, та фаза 6-7 листків, коли закладається потенційна продуктивність зародкового качана. В подальшому найбільш відповідальними фазами розвитку кукурудзи є формування волоті, яке відбувається у ранньостиглих, середньоранніх і пізньостиглих гібридів  відповідно в фазах 4-7, 5-8 і 7-11 листків (вони співпадають з етапами розвитку чоловічого суцвіття – волоті). Формування жіночого суцвіття рослин кукурудзи (качана) у гібридів вказаних груп стиглості відбувається відповідно в фазах 7-11, 8-12 і 11-16 листків (вони співпадають з етапами розвитку жіночого суцвіття).

Таблиця 2.6 - Зональні науково-обґрунтовані строки сівби

гібридів кукурудзи різних груп стиглості[2]

Оптимальна густота стояння рослин кукурудзи на час збирання урожаю з урахуванням морфобіологічних особливостей гібридів, гідротермічних умов зони їх вирощування наведена в таблиці 2.7.

При розміщенні кукурудзи після кращих попередників слід орієнтуватись на верхню межу густоти, а після інших –  на нижню. Для компенсації зниження польової схожості насіння і відходу рослин внаслідок природної загибелі задана норма висіву насіння в зонах Степу, Лісостепу і на Поліссі повинна перевищувати оптимальну густоту рослин – відповідно на 15, 20 і 25%, а на полях з механізованим доглядом за посівами (за безгербіцидноютехнологією) норму висіву варто збільшувати на 4-6% в розрахунку на кожне боронування та міжрядний обробіток.

Таблиця 2.7 - Оптимальна густота стояння рослин гібридів кукурудзи

 в різних  зонах її вирощування, тис./га

В зонах кукурудзосіяння з метою досягнення сталого виробництва і надійного визрівання зерна, а також скорочення витрат енергії і палива на збирання і післязбиральну доробку урожаю необхідно додержуватись орієнтовного співвідношення різних біотипів кукурудзи.

Збільшення в структурі посівів кукурудзи ранньостиглих та середньоранніх гібридів в зоні Степу до 55 %, Лісостепу до 90% і на Поліссі до 100% сприяє скороченню енерговитрат на сушку зерна і насіння та дає можливість раніше звільнити поле від посівів кукурудзи для підготовки ґрунту під сівбу озимих культур.

 3.2.2.5 Догляд за посівами та збирання урожаю

Догляд за посівами створює сприятливі умови для одержання дружних сходів кукурудзи, дає змогу утримувати посіви в чистому від бур'янів стані, а також зберегти вологу в посівному і орному шарі ґрунту.

Досходове боронування посівів кукурудзи здійснюють через 4-5 днів після сівби упоперек рядків або ж по діагоналі середніми зубовими боронами БЗС-1,0 (маса секції 24-26 кг) чи пружинними –  ЗБР-24 в агрегаті з гусеничними тракторами, що забезпечує знищення проростків бур'янів і рівномірне розпушування верхнього шару ґрунту. Глибина обробітку грунту становить 3-4 см при робочій швидкості агрегату 7-8 км/год і активному положенні зубів борони.

Боронування по сходах кукурудзи проводять у фазах 2-3 та 4-5 листків легкими або середніми боронами упоперек напрямку рядків при швидкості руху агрегату 4-4,5 км/год. Робочі органи при цьому закріпляють у пасивному положенні. Вчасне застосування боронувань забезпечує отримання приросту 3-5 ц/га урожаю зерна.

Кількість до- та післясходовихборонувань залежить від рівня забур'яненості посівів кукурудзи. Запізнення з боронуванням до появи сходів може призвести до пошкодження проростків кукурудзи (колеоптіле) боронами чи гусеницями трактора, а при порушенні технології післясходового боронування має місце присипання рослин землею та травмування листкового апарату.

Міжрядні обробітки ґрунту регулюють його водно-фізичні властивості та знищують бур'яни. Перший міжрядний обробіток посівів кукурудзи здійснюють у фазі 6-7 листка, використовуючи культиватори КРК-4,2, КРК-5,6 чи КРН-4,2, КРН-5,6, перші з них забезпечують більш якісне очищення посівів від бур'янів у міжряддях та захисних зонах.

Застосовуючи прополювальні борінки, слід мати на увазі, що найбільший відсоток бур'янів у захисних зонах знищується при виконанні першого обробітку міжрядь, коли сходи бур'янів ще мало розвинені і не встигли вкоринитися.

В посівах, засмічених однорічними злаковими і двосім'ядольними бур'янами, користуються стрілчастими лапами шириною захвату 270 або 220 мм та лапами-бритвами – 165 мм. Долотоподібні робочі органи використовувати недоцільно.

Для останнього міжрядного обробітку застосовують культиватори, укомплектовані стрілчастими лапами-загортачами. Стрілчасту лапу встановлюють на глибину 8 см, а загортачі –  на 5-6 см.

При проведенні міжрядних обробітків необхідно контролювати швидкість руху агрегатів, вона не повинна перевищувати 4,5-6,5 км/год при першому обробітку, при другому – 6,5-5,5 км/год,  при останньому – 8-10 км/год.

Інтенсивна технологія вирощування кукурудзи на фоні ґрунтових і післясходових гербіцидів передбачає скорочення кількості механічних прийомів догляду, а на чистих полях – їх повне виключення. Проте висока потенційна засміченість ґрунту насінням різних термінів проростання, стійкість окремих видів бур'янів до хімічних препаратів вимагає поєднання механічних і хімічних заходів догляду за посівами. Поряд з цим, враховуючи високу вартість гербіцидів і енергетичних засобів, при умові чіткого дотримання рекомендованих поєднань хімічних і агротехнічних заходів контролювання бур'янів, кількість механічних обробітків ґрунту в системі догляду за посівами можна скоротити.

Збирання кукурудзи є одним із найбільш відповідальних, складних і трудомістких процесів технологічного циклу. Кукурудза відрізняється тривалим періодом дозрівання, який змінюється залежно від строків сівби, групи стиглості гібридів, погодних і ґрунтово-кліматичних умов. Біологічна стиглість зерна більшості гібридів кукурудзи настає при вологості зерна 30-40%. При такій вологості зерно повністю придатне для збирання, в ньому накопичується максимальна кількість сухої речовини, завершуються процеси, пов’язані з формуванням посівних якостей і технологічних властивостей зернівки.

Залежно від напрямку використання й умов зберігання зерно кукурудзи збирають без обмолоту качанів або з їх обмолотом в полі. Збирання врожаю культури без обмолоту качанів розпочинають при вологості зерна не більше 40%, а з обмолотом – при 30%.

Кукурудзу на зерно збирають при вологості зерна від 20 до 35-40%, а ЗСС - 40-50%. Збирання врожаю культури без обмолоту качанів розпочинають при вологості зерна не більше 40%, а з обмолотом - при 30%. При більшій вологості погіршується обмолот, травмується зерно, знижується продуктивність комбайнів. Найбільш якісний обмолот відбувається при вологості зерна 20-22% [8].

У 80-90 роки минулого століття в Україні користувалася популярністю технологія збирання кукурудзи на зерно, що передбачала збирання всього біологічного врожаю за рахунок використання зернозбиральних комбайнів СК-5М, Енисей-1200, Дон-1500 та КЗС-9- 1 із спеціальними жатками виробництва заводу «Херсонмаш» ППК-4, КМД-6, ПЗКС-6, які спрямовували подрібнену побічну продукцію у причеп.

Нині основним способом збирання врожаю товарної кукурудзи є комбайновий обмолот качанів у полі, подрібнення і розкидання зрізаної маси при використанні зернозбиральних комбайнів з кукурудзяними жатками. Такий спосіб збирання кукурудзи є найбільш економічно доцільним. Він, порівняно із збиранням кукурудзи в качанах, забезпечує у 1,8-2 рази зменшення затрат праці та на 20-25% - витрати палива [4]. Лише деякі господарства збирають кукурудзу в необмолочених качанах з наступним стаціонарним обмолотом, що дає можливість збору стрижнів. Це насіннєві заводи, метою вирощування кукурудзи у яких є отримання (гібридного) насіння кукурудзи як посадкового матеріалу. Збирання ЗСС в Україні поки що мало розповсюджене.

З метою організації і ефективного збирання врожаю кукурудзи напередодні його проведення необхідно провести моніторинг процесу достигання зерна на кожному конкретному полі з урахуванням строків сівби та груп стиглості гібридів, щоб завчасно підготувати і поставити на лінійку готовності збиральну техніку, визначити технологічну схему збирання врожаю, створити базу післязбиральної доробки зерна, його зберігання як тимчасового, так і постійного.

Враховуючи календарні строки періоду сівби кукурудзи в зонах кукурудзосіяння та середню тривалість вегетаційного періоду біотипів гібридів кукурудзи різних груп стиглості, прогнозований строк настання біологічної стиглості зерна, залежно від гідротермічних умов вирощування календарно надходить, як правило, в Південному Степу  01-05.08 (ранньостиглі гібриди) – 10-15.09 (середньопізні гібриди), в Північному Степу – відповідно 15-20.08 – 15-20.09, в Лісостепу – 25-30.08 – 20-25.09 та в Поліссі – 01-05.09 – 25-30.09.

В процесі дозрівання зерно кукурудзи підсихає з різною швидкістю залежно від групи стиглості гібридів, їх морфологічних ознак та вологості зерна. Ефективність вологовіддачі зерном істотно залежить від кількості обгорток  на качані та діаметру його стрижня. Чим гібрид кукурудзи пізньостигліший, тим шар обгорток на качані, як правило, товщий і період дозрівання зерна триваліший, що зумовлює більш повільну віддачу ним вологи. Гібриди, які формують качани з тонким стрижнем, відрізняються інтенсивною вологовіддачею, швидше підсихають, що дуже важливо для збереження врожаю, особливо в районах з дощовитою і прохолодною осінню.

На швидкість підсихання зерна істотно впливає також і його вологість. Тому при визначенні строків збирання доцільно враховувати середньодобову вологовіддачу, яка за даними ІСГСЗ НААН складає 0,8-1,2%, 0,5-0,7% і 0,3-0,4% при вологості зерна відповідно 35-40; 30-35 і 25-30%. Інтенсивна вологовіддача зерна кукурудзи практично припиняється при зниженні середньодобової температури повітря до 5-60^оС та підвищенні його відносної вологості до 80-90%.

В різних областях України збирання врожаю кукурудзи, як правило, проходить досить тривалий час значно перевищуючи межі оптимально припустимих строків збирання. Також нерідко через підвищену вологість зерна кукурудзи, навіть при досягненні ним повної стиглості, у ряді господарств свідомо затримують збирання культури з метою зменшення вмісту вологи в зерні, залишаючи рослини тривалий час на корені, що завдає непоправимих втрат урожаю.

Зазначимо, що тривалість збирання одного гібриду не повинна перевищувати 5-7 днів, запізнення зі збиранням призводить до істотних втрат врожаю. Так, за даними Інституту сільського господарства степової зони втрати зерна кукурудзи на 10-й день від початку збирання становлять лише 4%, на 20-й – збільшуються до 10, на 30-й – до 17, а на 35-й день – до 23% від рівня сформованого врожаю[2].