3.2.1 АГРОКЛІМАТИЧНІ УМОВИ ВИРОЩУВАННЯ КУКУРУДЗИ

Період, коли кукурудза може активно розвиватися та накопичувати органічну речовину, обмежений датою стійкого переходу середньодобової температури повітря через 10^oС. Важливою особливістю теплового режиму кукурудзи є його тривалість у поєднанні із доброю вологозабезпеченістю [1].

Агрокліматичні умови території України неоднорідні, тому виділяють чотири зони для кукурудзосіяння: Степ, Лісостеп, Полісся, гірські райони Карпат та степний Крим. Кожна зона має ґрунтові особливості, умови зволоження і температурний режим, які суттєво впливають на врожай (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 -  Агрокліматичні умови зон вирощування кукурудзи[2]

Гідротермічні показники представлені за період з 1989 по 2008 рр.

До Державного реєстру сортів рослин України на 2012 р. булозанесено понад 500 гібридів різних груп стиглості (ФАО 150-500), в т. ч. вітчизняної селекції біля 42% від загальної кількості, серед яких 40% селекції установ України з яких 28% – Інституту сільського господарства степової зони[2].Коженбіотип повинен відповідатикліматичнимумовамзонивирощування, забезпечувативисокійврожай та надійнедостигання [3].

Для гібридів кукурудзи, які відрізняються за строками визрівання, встановлена необхідна сума ефективних температур (вище 10 ºС), що поряд із забезпеченістю кожної кліматичної зони теплом та врахуванням біологічних особливостей культури, дає можливість науково обґрунтувати районування біотипів гібридів різних груп стиглості за їх потребою в теплових ресурсах по зонах країни (табл. 1.2).

Агрокліматичні умови степової зони дозволяють забезпечити біологічну потребу рослин кукурудзи в теплових ресурсах в період «сівба-повна стиглість зерна» для гібридів від ранньостиглої (ФАО 100-199) до середньопізньої (ФАО 400-499) груп стиглості,  лісостепової зони – для гібридів кукурудзи від ранньостиглої (ФАО 100-199) до середньостиглої (ФАО 300-399) груп, а  Полісся – лише для гібридів культури скоростиглих біотипів (ФАО 100-299).

Одним із визначальних критеріїв одержання високих врожаїв кукурудзи при дотриманні і чіткому та своєчасному виконанні регламенту технологічних схем, є добір гібридів кукурудзи різних груп стиглості з високим потенціалом врожайності та підвищеною адаптивністю до несприятливих абіотичних факторів певної зони вирощування.

Існуючий набір вітчизняних гібридів різних груп стиглості і напрямків використання в повному обсязі забезпечує науково обґрунтоване співвідношення гібридів для всіх кукурудзосіючих зон України, які по рівню врожайності не поступаються гібридам зарубіжної селекції.

Таблиця 1.2 - Тепловий режим гібридів кукурудзи

різних груп стиглості[2]

На підставі одержаних результатів екологічного випробування в різних агрокліматичних умовах гібридів кукурудзи різних груп стиглості, проведеного в Інституті сільського господарства степової зони, на його дослідних станціях та в мережі провідних наукових установ НААН України науково обґрунтовано оптимальне співвідношення біотипів кукурудзи для різних зон вирощування (табл. 1.3).

Дотримання науково обґрунтованого співвідношення гібридів є важливим резервом підвищення рівня врожайності і надійного визрівання зерна кукурудзи, що дає можливість скоротити енерговитрати при збиранні і післязбиральному доробку урожаю.  Пріоритетні  гібриди кукурудзи для різних зон вирощування за групою стиглості: для Степу – середньостиглі, для Лісостепу – ранньостиглі і середньоранні, для Полісся – ранньостиглі  формують сухе зерно і в більшості років не потребують додаткових витрат на сушіння.

Таблиця 1.3 - Рекомендовані співвідношення гібридів кукурудзи різних груп стиглості для зон вирощування[2]

Агрокліматичні ресурси зон вирощування кукурудзи істотно різняться за ступенем природного вологозабезпечення протягом вегетаційного періоду рослин. За період вегетації  кукурудзи (травень – середина вересня) в Степу, Лісостепу і Поліссі випадає відповідно 210-230, 280-310 і 320-350 мм опадів. Однак в багатьох випадках їх буває значно менше, особливо нестача або нерівномірність їх розподілу має місце у другій половині вегетації рослин, що певною мірою впливає на рівень продуктивності посівів.

Отже, для забезпечення високого і сталого рівня урожайності кукурудзи в умовах всіх зон її вирощування важливе значення має спрямування всіх агротехнічних прийомів технології вирощування культури на накопичення, збереження і раціональне використання ґрунтової вологи посівами впродовж  всього вегетаційного періоду.

Разом з тим, значним резервом підвищення середньої зернової урожайності і валового збору зерна кукурудзи є застосування сучасних адаптивних технологічних схем з високим ступенем інтенсифікації.