упорядкована за табличною формою система [агрометеорологічних показників]. Вони опрацьовані для запису, після первинного обробітку, наслідків агрометеорологічних спостережень за [польовим методом] на гідрометеорологічних станціях і постах. Основними є таблиці опису спостережної ділянки, запису даних паралельних метеорологічних і агрометеорологічних спостережень та із обробітку матеріалів спостережень за [вологістю ґрунту]. Т. а. є основним джерелом інформації агрометеорологічної [141; 213; 135].

рухові реакції організмів, зумовлені дією однобічного подразнення. Т. властиві рослинам, які здатні вільно пересуватися, деяким клітинам, окремим частинам клітини – ядру, пластидам. За властивостями подразника розрізняють хемотаксиси, фототаксиси, термотаксиси, гідротаксиси, баротаксиси. Хемотаксиси здійснюються під впливом хімічних подразнень, фототаксиси – світлових, термотаксиси – температурних, гідротаксиси – вологості, баротаксиси – механічних. Т. сприяють адаптації організмів до періодичних, циклічних та випадкових змін екологічних, в т. ч. агрометеорологічних умов. Характер Т. змінюється у залежності від стану організму та інтенсивності подразнення [16].

процес фазового перетворення снігу і льоду, що міститься в сніговому покриві, в рідкий стан при температурі повітря вище 0°С. Т. с. здійснюється внаслідок теплообміну снігового покриву із атмосферою і [підстильною поверхнею] під ним. Вживання терміну "сніготанення" – невірне [238].

галузь сільського господарства, яка займається розведенням, утриманням та використанням худоби, птахів і ін. с.–г. тварин для виробництва тваринницької продукції (продукти харчування, медичні препарати, сировина, корми, органічні добрива, тощо). Вміщує галузеві групи: скотарство, свинарство, вівчарство, козівництво, конярство, птахівництво, кролівництво, рибальство, бджільництво, звіроловство, тощо. Системи утримання тварин (пасовищна, стійливо-пасовищна, стійливо-лагерна) зумовлені кліматичними ресурсами, наявністю природних кормових угідь та багаторічних культурних пасовищ. Т. є об'єктом досліджень зоометеорології [228, т.3].

термодинамічна величина характеристики теплового cтану речовини, пропорційна кінетичній енергії її часток. Вимірювання Т. здійснюється за певною температурною шкалою за допомогою термометру будь-якого типу [234, т.5; 238].

термічні ознаки теплового стану ґрунту на різних рівнях як підстильної поверхні, за наслідками системи [гідрометеорологічних спостережень] на метеорологічному майданчику за Т. г. Визначається як температура грунту на поверхні, [температура грунту в добовому діяльному шарі] (за колінчатими термометрами Савінова), температура грунту на глибинах. За даними агрометеорологічних спостережень визначається температура грунту на полях, [температура грунту на глибині залягання вузла кущіння], в садах та на інших с.-г. угіддях із спеціальною метою. Т. г. на його поверхні, у добовому діяльному шарі та глибинах відзначається в кожному випадку власними особливостями періодичних і неперіодичних змін та впливом випадкових факторів у часі, просторовими характеристиками, типами розподілу по глибині та ін. ознаками. Визначення і узагальнення особливостей Т. г. виконується у дослідженнях клімату ґрунту. Т. г. є важливою метеорологічною характеристикою ґрунту у процесі газообміну в діяльному шарі, вологообміну в ґрунті та у біогеоценозі за особливостями росту рослин, [розвитку рослин], продуктивності і урожайності сільськогосподарських культур [238; 172, c.150-166; 246].

термічна ознака теплового стану ґрунту в шарі 0-20см за наслідками вимірювання [температури] спеціальними колінчатими термометрами Савінова на глибинах 5, 10, 15, 20см в теплу частину року. Т. г. в д. д. ш. є додатковою частиною системи [гідрометеорологічних спостережень] на метеорологічному майданчику за температурою ґрунту. Вона відзначається значними змінами в добовому ході. Амплітуда коливань та час настання максимуму і мінімуму на кожній глибині мають власні значення і різко відрізняються від подібних характеристик температури ґрунту на поверхні і [температури повітря]. За спеціальним обробітком даних вимірювань на згаданих рівнях в поєднанні із даними температури ґрунту на поверхні та температури ґрунту на глибинах відтворюють розподіл температури в ґрунтовому профілі в строки спостережень як термоізоплети. За цими даними визначаються добові і річні особливості теплообміну в ґрунті та їх вплив на газообмін, вологообмін, процеси випаровування, [конденсації] вологи і життєдіяльності організмів [172, c.150-166; 246].

термічні ознаки теплового стану ґрунту в шарі товщею не менше 3м від його поверхні за наслідками системи [гідрометеорологічних спостережень] на метеорологічному майданчику за температурою ґрунту. Вимірюється спеціальними витяжними або дистанційними термометрами на глибинах 20, 40, 80, 160, 320см один раз щодобово протягом всього року. Ці дані у поєднанні із даними температури ґрунту на поверхні та температури ґрунту в добовому діяльному шарі дозволяють відтворити щодобовий, щодекадний, щомісячний та ін. часовий розподіл температури в ґрунтовому профілі, визначити значення і динаміку рівня сталої добової температури, [рівня сталої річної температури] та потужності добового діяльного шару підстильної поверхні і [річного діяльного шару підстильної поверхні]. За ними досліджуються особливості теплообміну в ґрунті, їх вплив на газообмін, вологообмін ґрунту, життєдіяльність організмів та на галузі економіки (сільськогосподарська, енергетична, будівельна, транспортна і ін. [238; 246; 172, c.150-166].

особливий вид агрометеорологічних спостережень, призначений для контролю агрометеорологічних умов [перезимівлі сільськогосподарських культур] на окремих полях і опрацювання їх агрометеорологічних прогнозів. Т. г. н. г. з. в. к. є термічною ознакою рівня і динаміки теплового стану ґрунту на глибині 3см у посівах озимих культур, багаторічних трав тощо. Вимірювання проводяться за допомогою спеціальних пристроїв (коробка Нізенькова, термометр АМ-17 і ін.) на спостережній ділянці у полі один раз у п’ятиденку за значеннями мінімальної, поточної і максимальної температур. За співставленням їх із даними спостережень на метеорологічному майданчику та залученням організаційно-економічної інформації визначають особливості рівнів, динаміки, ступеню вимерзання рослин у господарстві, районі, області. Агрегування та [генералізація] даних спостережень мережі гідрометеорологічних станцій за спеціальними методиками надають можливості розробки агрометеорологічних прогнозів вимерзання рослин, [зрідженості посіву], перезимівлі сільськогосподарських культур, площ їх підсіву і пересіву тощо [123; 117; 14; 246].

термічна ознака теплового стану поверхні ґрунту або [снігу], як діяльної поверхні. Є первісною ланкою системи [гідрометеорологічних спостережень] за температурою ґрунту, вимірюється спеціальними термометрами або радіометрами. Головними процесами формування Т. г. н. п. є опромінення поверхні ґрунту сонячною радіацією і перерозподіл складових радіаційного балансу діяльної поверхні та теплового балансу вдень і вночі в залежності від структури поверхні, розмірів ґрунтових часток, фізичних, хімічних, біологічних властивостей їх, наявності хмарності, вітру, рослинного покриву, снігового покриву. На Т. г. н. п. також впливають процеси адвекції, осадження рідких чи твердих опадів та ін. В залежності від згаданих чинників, їх частоти, інтенсивності, обсягів Т. г. н. п. формує специфічний наноклімат та впливає на інтенсивність випромінювання тепла в атмосферу і передачу його в глибини. Провідними часовими особливостями Т. г. н. п. є періодичні зміни за добовим і річним ходом, неперіодичні зміни за процесами адвекції, випадкові зміни за мінливої хмарності, поривчастості вітру, інтенсивності опадів тощо. За просторовими властивостями Т. г. н. п. неістотно зменшується із збільшенням широти місцевості. Визначними особливостями Т. г. н. п. є значна добова амплітуда і різкі зміни значень за мінливої погоди. Є важливою енергетичною характеристикою ґрунтового вологообміну і газообміну на рівні діяльної поверхні та провідною термічною ознакою типів обробітку ґрунту, яка формує режими згаданих процесів [238; 172, c.150-166].

термічна ознака теплового стану ґрунту на поверхні чи в добовому діяльному шарі за наслідками вимірювання Т. г. н. п. особливими пристроями (термопаук, термометр – щуп, радіометр і ін.) у відповідності із спеціальними методиками. Найбільш простим є застосування термометра – щупа для разового чи протягом декади вимірювання Т. г. н. п. на глибинах 5, 10, 15, 20см після різних типів обробітку ґрунту. За спеціальними програмами вимірювання Т. г. н. п., може провадитись в агробіогеоценозах різних угідь. Вимірювання Т. г. н. п. виконувати важливо у терміни, що прийняті у найближчої гідрометеорологічної станції за принципами і методами [агрометеорологічних спостережень]. За співставленням таких даних визначаються особливості впливу на режим Т. г. н. п. способу обробітку ґрунту, росту і розвитку агрофітопопуляції, [системи] інших заходів зміни властивостей підстильної поверхні ([зрошення], осушення, мульчування, снігова меліорація тощо). Висновки із таких співставлень створюють засади наукового експериментального обґрунтування змісту заходів інтенсифікації землеробства [172, c. 150-166].

термічна ознака одного із видів підстильної поверхні - верхнього діяльного шару води, яка визначається спеціальними термометрами. Тепловий стан поверхні водоймища змінюється повільно завдяки значній теплоємності води, а між поверхневими та глибинними шарами відбувається інтенсивний турбулентний та конвективний теплообмін [238; 241].

термічна ознака теплового стану атмосферного повітря. Поблизу поверхні землі Т. п. вимірюється спеціальними термометрами на метеорологічному майданчику за правилами і термінами, визначеними методикою [гідрометеорологічних спостережень]. Уявлення про вертикальний розподіл Т. п. в надповерхневому діяльному шарі отримують при вивченні мікроклімату, [фітоклімату] та приземного шару атмосфери методами [градієнтних спостережень]. Розподіл Т. п. по висотам в атмосфері визначають за допомогою радіолокаційних зондів та методами супутникової метеорології. Просторовий розподіл Т. п. і його зміни оцінюють за допомогою карт кліматичних, синоптичних тощо. Провідними властивостями Т. п. є періодичні зміни за добовим і річним ходом, неперіодичні зміни за процесами адвекції, трансформація під впливом підстильної поверхні, зменшення в тропосфері із висотою і збільшенням широти і висоти місцевості. Т. п. є однією із найбільш важливих ознак агрометеорологічних умов і [агрокліматичних ресурсів]. За особливостями впливу на об’єкти с.-г. виробництва дані гідрометеорологічних спостережень за Т. п. зазнають спеціальної обробки із часового і просторового узагальнення, галузевої інтеграції, визначення сприятливих термічних умов для об’єктів та несприятливих і критичних значень. В агрометеорологічних показниках поширеними є агрегування даних про Т. п. за добу, міжфазний період, декаду та інші відтинки часу, а також просторова генералізація по території господарства, району, області. За цими способами надаються підстави для оцінки інтегрованого впливу режиму і поля Т. п. на об’єкти с.-г. виробництва при його гідрометеорологічному забезпеченні та в наукових дослідженнях. Способом загально галузевої інтеграції Т. п. є визначення сум активних температур, [ефективних температур]. У значеннях Т. п. виділяють рівні біологічного мінімуму температури. Обсяги сприятливих термічних умов за Т. п. визначають співставленням інтегрованих показників у вигляді сум добових температур із тривалістю вегетаційного циклу однорічних польових культур. Вплив ознак термічного режиму за Т. п., які викликають неінфекційні хвороби рослин за несприятливої температури, визначають засобами оцінки відповідності абсолютних екстремальних значень біологічним чи екологічним мінімуму і максимуму Т. п. Загалом дані про Т. п. в агрометеорології, [агрокліматології], зоометеорології використовують у вигляді строкових, середніх добових, екстремальних, декадних, місячних значень, сум відповідних температур, оптимумів, [біологічних мінімумів температури], екологічних екстремумів та ін. [238; 71; 117; 201; 153, c.26-46].

див. точка роси.

провідна ознака температурної потреби рослин, яка визначає термічний інтервал активної фотосинтетичної діяльності рослин і приросту сухої речовини в цілому. Температурні межі фотосинтетичного засвоєння вуглецю у більшості рослин на 5°С менші за латентний інтервал. Але термічний інтервал балансу речовин і приросту сухої речовини не перевищує 10-15°С внаслідок різноманітності теплових потреб різних фізіологічних процесів і органів рослин. Так, швидкий ріст пагонів відбувається в межах 10-20°С (в помірній зоні від 15 до 25°С, в тропіках і субтропіках від 30 до 40°С), ріст коренів – за температури ґрунту, більшої за 2-5°С. Добова амплітуда [температури] є сприятливою для рослин в континентальних ареалах в межах 10-15°С, в помірній зоні – 5-10°С, в тропіках – близько 3°С [120, c.298; 159, с.26-46].

одна із провідних біологічних властивостей рослин, що висвітлює термічні межі їх функціонування і потребу рослин в теплі. Т. п. р. визначається сукупністю ознак за температурними межами життя, [температурною амплітудою балансу речовин] із оптимумом для [асиміляції] та дисиміляції, а також температурними межами і потребою репродуктивних органів. Т. п. р. відображає термічні властивості рослин в онтогенезі: оптимуми і їх динаміку, біологічні екстремуми (термічні ознаки холодостійкості рослин, [вимерзання рослин], жаростійкості рослин), поділ рослин на еврітерми та стенотерми, потребу рослин в теплі за вегетаційний цикл, за міжфазні періоди тощо. Інтегральну ознаку Т. п. р. становлять термічні кардинальні точки для урожайності за вегетаційний цикл [120, c.295-298; 71; 153, c.26-46].

провідна ознака температурних потреб рослин у межах толерантності, що вміщує латентний інтервал та латентні межі. За наближенням до межі латентного інтервалу активні процеси життєдіяльності є зворотними, знижуються до мінімального рівня, а протоплазма впадає в стан холодового чи теплового заціпеніння. За досягнення меж летального інтервалу виникають незворотні ушкодження і життєдіяльність припиняється (вимерзання рослин і ін.) [120, c.296; 71].

одна із провідних ознак температурної потреби рослин в теплі під час найбільш важливих періодів розвитку рослин для збереження популяції. Протягом вегетаційного циклу в [онтогенезі рослин] виділяють три визначальних періоди для репродуктивних процесів: проростання насіння, цвітіння та дозрівання плодів і насіння. За термічними потребами під час проростання рослини поділяються на зональні групи: у тропічних умовах насіння рослин проростає за температури 15-30°С; у помірній зоні – від 8 до 25°С; в гірських умовах – від 5 до 30°С. Рослини, які потребують яровизації насіння у набухлому стані або в процесі кущіння, переходять до утворення репродуктивних органів лише за умови дії низької температури (близько або менше 0°С). Цвітіння спонукається у вузькому інтервалі низьких температур попередніх етапів органогенезу рослин, що становить видову ознаку. Разом з тим воно відбувається за досить високих значень оптимуму біологічного окремого виду. В період дозрівання рослини Т. м. п. р. п. істотно відрізняються більш високими значеннями, які визначаються біологічними оптимумами кожного виду і сорту. В цей період вплив несприятливих агрометеорологічних умов посилюється (приморозки, [жарка погода] і ін.) [120, c.298-301; 153, c.26-46].

див. парниковий ефект.

агрокліматичний показник теплового потенціалу атмосфери над певною територією. Визначаються як суми позитивних температур, [суми активних температур], суми ефективних температур та суми від’ємних температур повітря за їх середніми багаторічними значеннями у відповідні періоди. Повне уявлення про Т. р. т. одержують за використанням сумарної (інтегральної) повторюваності сум у формі номограм забезпеченості або інтегральних функцій розподілу [59; 60, c.12; 56].

фізична властивість ґрунту поглинати тепло за особливостями структури, механічного і мінерального складу, вмісту в ньому органічних речовин, порозності грунту та вологості грунту. Розрізняють питому теплоємність грунту вагову та об’ємну теплоємність грунту Т. г. [220; 141].

процес переносу тепла між шарами або частинами атмосфери. Здійснюється внаслідок випромінювання радіації, турбулентної і молекулярної теплопровідності, фазових перетворень води, взаємодії із підстильною поверхнею [84, c.31; 238].

процес переносу тепла між поверхнею ґрунту і його шарами. Здійснюється переважно молекулярною теплопровідністю грунту між частками ґрунту, а також завдяки пересуванню ґрунтової вологи і ґрунтового газообміну повітря, процесам випромінювання тепла частками ґрунту [238].

властивість ґрунту проводити тепло між поверхнею і суміжними шарами за особливостями його структури, механічного і хімічного складу, вологості, [аерації], попередньо утриманої кількості тепла і ін. Визначається за коефіцієнтом теплопровідності. Т. г. зумовлює теплообмін у ґрунті та інші його теплові властивості [220; 132].

дата, в яку відзначено здійснення сівби польових культур на спостережному майданчику за даними агрометеорологічних спостережень, а також в господарстві, на території району, області за матеріалами статистичного обліку. Відзначають дати початку (до 10% площі), масової (не менше 50% площі) та закінчення сівби (не менше 90% площі, відведеної під посіви даної культури). В дослідженнях використовують декілька Т. с. Середній Т. с. – дата засіву 50% площі. Щорічний оптимальний Т. с. – дата, сівба в яку зумовлює одержання максимального врожаю за поточних агрометеорологічних умов і заданій технології. Агрокліматичний оптимальний Т. с. - середня багаторічна дата, сівба в яку формує максимальну урожайність сільськогосподарських культур за умов освітлення, термічних та режиму зволоження. Біологічний Т. с. – дата, сівба в яку забезпечує утворення максимальної кількості пагонів до припинення вегетації [озимих культур] [166, с.34-47; 232; 169, с.27-36].

провідна ознака агрокліматичних ресурсів, сукупність агрокліматичних показників і [агрометеорологічних показників], які висвітлюють властивості теплового і температурного режимів атмосфери, [ґрунту] в окремих пунктах або на певній території. Т. р. визначаються протягом року, вегетаційного періоду, періоду активної вегетації чи їх частин, пов’язаних із особливостями вегетації (період спокою, [передпосівний період]) чи агрофітотехнологій (період сівби, період збирання). Т. р. вміщують системи різноманітних показників. За термічними ознаками їх складають терміни настання, припинення, тривалості деяких явищ. Іншу групу складають узагальнені показники теплового ефекту (сум активних температур, [сум ефективних температур] і ін. температур) на деякій території за визначений період, середнього термічного рівня. До Т. р. відносять узагальнені різницеві значення між температурою повітря або температурою ґрунту і потребою агрометеорологічного об’єкту (рослини, агрофітопопуляції, агрофітогеоценозу, агроландшафту, [агрокліматичної зони]). Складовою частиною Т. р. є теплові ресурси Ознаки Т. р. враховують середні багаторічні, екстремальні значення відповідних показників, параметри їх статистичного розподілу, оцінку закону розподілу, повторюваність значень в певних інтервалах за середніми та інтервальними рівнями та інші показники. Системи показників Т. р. можуть вміщувати дату переходу температури повітря або температури ґрунту на деякій глибині через 0, 5, 10°С чи інші рівні, дату останнього весняного або першого осіннього приморозку і т. ін. Всі типи показників Т. р. засновані на принципі спряженості термічних умов середовища і потреб до них відповідних об’єктів [60; 71; 72; 117; 49].

одна із форм тропізмів, властивість рослин вигинати окремі ростучі органи у напрямі теплового подразнення. За позитивним Т. органи (стовбур, гілки, корінці) вигинаються до джерела тепла. За негативним Т. вони вигинаються у бік холодної частини середовища [16].

графічне зображення особливостей розвитку явища у часі протягом року (дати початку, закінчення, тривалість) в залежності від значень температури. За утвореною таким чином стрічкою відображаються закономірності та особливості динаміки явища під впливом температури. Т. дозволяє визначити розбіжності впливу однакових значень фактору за умов його посилення (весною) та послаблення (восени) і ін. [37, c.58-71].

умовна група господарської типізації культур із різними біологічними властивостями рослин, що вирощується з метою отримання сировини для відповідних галузей промисловості. Поділяються на олійні, ефірно-олійні, цукроносні, крохмаленосні, прядильні, лікарські, наркотичні, каучуконосні, красильні, дубильні та ін. Деякі із Т. к. є об'єктами агрометеорологічних спостережень і досліджень [198, т.6; 141].

див. агрофітотехнологія.

сукупність ознак спрямованості розвитку землеробства за багаторічним рядом урожайності сільськогосподарської культури, [біологічних груп сільськогосподарських культур] або динаміки зернової одиниці. За будь-яким із зазначених показників Т. з. може відноситись до інтенсивного (стале зростання), застійного (щорічне коливання показників навколо деякого середнього значення) та деградуючого за сталим падінням. У визначенні Т. з. слід враховувати біокліматичний потенціал, [плідність клімату], бонітет ґрунту тощо [163, c.22-35, c.36-47].

сукупність систематизованих та формалізованих за певними ознаками положень (організаційних, технічних, наукових, методичних, матеріально-технічних, фінансових і ін.), які підпорядковані здійсненню мети сформульованого завдання на виконання агрометеорологічних обстежень. За метою відзначають Т. а. о. науково-дослідні, оперативно-виробничі, змішані. За практикою пріоритетними є змішані Т. а. о. Особливості Т. а. о. визначаються програмою агрометеорологічних обстежень, [методами] отримання інформації й іншими ознаками [154, c.44-61; 218, c.86-92; 153, c.104-115].

син.: витривалість – здатність організмів успішно протистояти дії зовнішніх, в т. ч. несприятливих агрометеорологічних умов, між межами екологічних екстремумів [абіотичних факторів]. Т. за кривою толерантності визначається рівнями умов летальних, толерантних, адаптації, задовільних, оптимальних. За летального рівня відбувається цілковите порушення найбільш важливих біологічних функцій, що призводить до загибелі організмів. Летальними вважаються умови чи значення фактору, за яких гине половина осіб. У латентному інтервалі між межами екстремальних умов та адаптації організми знаходяться у стані анабіозу або відчувають пошкодження. В інтервалі адаптації організми витрачають енергію і речовини на пристосування до несприятливих умов. В інтервалі задовільних умов репродукційні процеси організмів дещо знижені. В інтервалі оптимальних умов організми знаходяться у зоні комфорту і здатні цілковито проявити свій біологічний потенціал. Завдяки цьому енергія популяції спрямована на створення повноцінного потомства і дозволяє отримувати максимальний урожай сільськогосподарських культур [215; 224; 164, c.3-22].

син.: температура точки роси – температура повітря, за якої воно досягає стану насичення по відношенню до води за наявної кількості водяної пари та незмінному тиску. За насиченого вологою повітря його фактична температура співпадає з Т. р. Якщо відносна вологість повітря менша за 100%, то Т. р. завжди нижче фактичної температури повітря. Різниця цих температур тим більша, чим менша відносна вологість [238].

ступінь наближення виміряного або розрахованого значення певної величини до її істинного рівня [131].

один із провідних параметрів методу прогнозу, оцінка довірчого інтервалу за значенням похибки прогнозу для заданої ймовірності його здійснення [178, c.398].

фізіологічний процес випаровування пароподібної вологи рослинами в атмосферу протягом їх життєдіяльності. Регулюється устячками листків рослин. Т. відбувається за значень вологості повітря, менших ніж вологість в порах рослинної тканини. За зворотнім співвідношенням рослини поглинають водяну пару із повітря. Інтенсивність Т. залежить від агрометеорологічних умов: освітлення, [температури повітря], вологості повітря, швидкості вітру тощо. Вони визначають добовий і річний хід Т. Вплив анатомічної будови, біологічних особливостей рослин значно менший. Кількісно Т. характеризується коефіцієнтом транспірації [238; 198, т.6].

провідний географічний фактор клімату, який зумовлює біологічні ритми і циклічність біологічних процесів – їх фотоперіодизм та термоперіодизм. Зміна співвідношення між Т. д. і ночі зумовлює кліматичну ритмічність [метеорологічних величин] та циклічність сезонів. За зміною тривалості Д. і ночі формуються особливості добового притоку сонячної радіації і [загальної циркуляції атмосфери] у різні сезони. Разом за цими ознаками відзначається своєрідна кліматична ритміка у низьких, помірних та високих широтах. У біосфері Т. д. є фактором ритміки вегетації (за її початком і закінченням), тривалості вегетаційного періоду. Вона вміщує сезонний хід особливостей росту рослин і розвитку рослин ([фенологічна дата], тривалість міжфазних періодів у структурі і тривалості вегетаційного циклу), чергування періодів активної вегетації і періодів спокою у рослин. Т. д. має критичні значення, за якими виділяють рослини довгого дня (більше 12 год. – цибуля , морква, овес), короткого дня (менше 12 год. – капуста і ін.) та нейтральні (будь-яка Т. д. – виноград, бузок, гречка і ін.) [120, c.326-348; 16; 215, c.412-414; 225, c.13-23; 37, c.58-71; 38, c.54-76].

ознака сонячної радіації, яка визначається відтинком часу у добі, протягом якого сонце знаходиться над обрієм, незакрите хмарами, [туманом], імлою та пропалює слід на стрічці геліографа. Абсолютна Т. с. с. визначається в годинах або частках годин за період спостережень, а відносна – у відсотках від максимально можливої [238; 84, c.11; 45, т.3].

одна із біологічних властивостей рослин – ростові рухи рослин, зумовлені однобічним впливом екологічних факторів. Т. проявляються у згині стебла, [кореня], повертанні листків, [квіток], що орієнтуються за напрямом дії подразника. Т. поділяються на позитивні (рух в бік подразника), негативні (від подразника), плагіотропні (під тупим чи гострим кутом до подразника), діатропні (під прямим кутом до подразника). За природою подразника розрізняють фототропізм, [геотропізм], гідротропізм, хемотропізм, термотропізм та ін. За припиненням дії подразника органи рослин, що здатні до росту, займають попереднє початкове положення – автотропізм. Т. є засобом адаптації органів рослин до періодичних, циклічних змін екологічних та агрометеорологічних умов засобом уникнення від дії випадкових несприятливих факторів [16].

атмосферне явище у вигляді скупчення продуктів конденсації (крапель, кристалів), які зависли в атмосфері безпосередньо над підстильною поверхнею у вигляді серпанку, щільної смуги чи заслона. За Т. горизонтальна видимість менше 1 км. Т. За умовами походження розподіляють на радіаційний, адвективний та змішаний [238].

стихійне гідрометеорологічне явище. Визначається, як скупчення завислих продуктів конденсації у приземному шарі атмосфери протягом 12 годин і більше. Обмежує горизонтальну видимість до 100 м [99].

внутрішній гідростатичний тиск у живій клітині, який викликає напругу клітинної оболонки. Завдяки Т. рослини набувають певної міцності та стійкості, а листки і трав'янисті стебла – вертикального положення. Спад Т. може бути викликаний несприятливими агрометеорологічними явищами, недостатньою вологістю ґрунту, різким підвищенням температури, зниженням вологості повітря в денні спекотні години, у періоди посухи, [суховіїв] тощо. Наявність Т. необхідна для нормального перебігу всіх фізіологічних процесів у рослин [16; 18, т.15].

земельні ділянки, визначні засобами землевпорядкування, що відрізняються за господарським призначенням або за природними ознаками в складі агроекосистеми, [агроландшафту]. До них належать рілля, переліг, пасовища, сіножаті, багаторічні насадження. У. с. розрізняються між собою за видами рослин, комплексом агротехнічних заходів, особливими ознаками (заливні, заболочені сіножаті, зрошувальні, осушені землі тощо), мікрокліматом і [фітокліматом]. У. с. систематично використовуються для отримання с.-г. продукції [213; 198, т.6; 248].

механічні коливання пружного середовища. За змістом є звуковими хвилями, але із частотою, яка перевищує верхню межу слухового відчуття (приблизно більше 15-20 кГц). Використовується у засобах стимулювання проростання насіння, підвищення урожаю сільськогосподарських культур на 15-17% [238; 228, т.3].

частина спектру радіації, яка прилягає до видимої його ділянки із сторони фіолетових променів від 400 і до 10 нм [238].

частина спектру сонячної радіації із довжиною хвиль, меншою за 400 нм. Поблизу земної поверхні спектр У. с. р. різко обривається в області 200-300 нм за поглинанням радіації менших довжин хвиль. Умовно виділяють три області У. С. р.: ближню за 400-320, середню – 320-275, та дальню – 275-185 нм. Енергія У. с. р. поблизу земної поверхні становить соті долі відсотків. Розсіяна У. с. р. більш потужна. За висоти сонця біля 10° пряма У. с. р. становить близько 2% розсіяної, за 40° - близько 48% і за 60° - біля 85%. Інтенсивність прямої У. с. р. збільшується із висотою місцевості н. р. м., розсіяної – спадає. За широтою інтенсивність сумарної У. с. р. спадає. Максимальні значення У. с. р. у річному ході – восени за зменшенням кількості озону, мінімальні – влітку за збільшенням вмісту аерозолів у нижніх шарах атмосфери, У. с. р. має сильну біологічну дію, викликає еритему шкіри, хвороби крові, згортання білку, у межах 270-240 нм має сильну бактерицидну дію [238; 198, т.6, c.371].

син. умови перебування – сукупність природних факторів і особливостей існування організмів у середовищі зовнішньому за їх життєдіяльності (ріст рослин, [розвиток рослин], продуктивність біологічна і ін.) у визначеному місці за відповідний відтинок часу. Охоплюють абіотичні фактори, [біотичні фактори] та антропогенні фактори. Вміщують агрометеорологічні умови за [методами] агрометеорологічних спостережень [215; 141].

син. погодні умови – особливості фізичного стану атмосфери у певному місці за визначений відтинок часу [238; 141].

див. гідротермічний коефіцієнт (ГТК Г.Т. Селянінова).

син. буревій – атмосферне явище, вітер руйнівної сили і значної тривалості (на відміну від шквалу). За шкалою Бофорта під час У. швидкість вітру сягає 12 балів і більше (понад 32 м/c). Наносить шкоду об’єктам агрометеорологічних спостережень [238; 141].

провідна ознака діяльності с.-г. виробництва, загальна маса одного чи декількох споживних органів окремої культури, їх сукупності з певної площі у вигляді основної і побічної продукції у визначений час. У. с. к. з усієї площі вирощування становить валовий збір [сільськогосподарської культури], а з одиниці площі - урожайність сільськогосподарської культури [198, т.6; 164, c.34-43].

умовний показник маси продукції господарсько корисного органу (чи декількох із них) вирощеного виду рослин з одиниці площі. У. с. к. визначається поділом загальної маси із площі на її розмір, у ц/га, т/га, г/м². У. с. к. становить ідеалізацію продуктивності біологічної рослин з певної площі і в цьому розумінні є абстрактним показником. Разом з тим, вона відображає конкретні властивості виду культури, її сорту на окремому типові ґрунту за відповідних агрометеорологічних умов. В зв'язку з цим У. с. к. має власні властивості: рівень урожайності, її сталість, розподіл, мінливість урожайності в просторі і часі, динамічність урожайності, структуру урожайності. Вивчення властивостей У. с. к. здійснюється методами [оцінки урожайності] [213; 156, c.14-19; 164, c.34-43].

структурна складова частина ландшафту географічного, просторове, генетичне і динамічне поєднання фації чи підурочищ, як однорідна ділянка місцевості, відокремлена природними границями (балка, верховий болотний масив, ділянка лісу у Лісостепу тощо) [45, т.3; 215].

операція системи [обробітку ґрунту] та агрофітотехнології, за якою здійснюється зменшення об’єму розпушеного ґрунту із зміною співвідношення між некапілярною і капілярною пористістю ґрунту. Посилює підняття вологи із нижніх шарів ґрунту до глибини загортання насіння, підвищує теплопровідність ґрунту. Сприяє його прогріванню, посилює контакт насіння із ґрунтом та послаблює дифузне випаровування з його верхнього шару. У. г. провадиться котками різних конструкцій. Відзначається у польових книжках під час агрометеорологічних спостережень [89; 141].

див. фенологічні фази розвитку рослин

чинник природного середовища, під впливом якого утворюються ґрунти. Вчення про Ф. г. започатковане В.В. Докучаєвим. За ним є п'ять головних Ф. г.: ґрунтоутворюючі породи, живі і відмерлі організми, клімат, вік краю та рельєф місцевості. В сучасному ґрунтознавстві до наведених Ф. г. додається господарська діяльність людини, що впливає на утворення та руйнацію ґрунтів. У метеорології сільськогосподарській Ф. г. досліджуються агрогідрологією та ґрунтовою кліматологією[220; 152, c.3-15].

чинник абіотичного або біотичного характеру чи одна із провідних умов існування і життєдіяльності рослин. Вчення про Ф. ж. р. є засобом застосування загальної теорії систем до наукових, в т. ч., агрометеорологічних досліджень (інерційні фактори, агрометеорологічні фактори, [розвиток рослин], урожайність сільськогосподарських культур тощо). За теорією Ф. ж. р. їх виділяють за відношенням до зовнішніх (атмосферні, ґрунтові, біосферні) і внутрішніх чинників за характеристикою субстанції: якісні абіотичні фактори, речовинні, енергетичні, біотичні фактори, феноменологічні) і кількісні за фізичним змістом та визначеннями у просторі і часі, за важливості вивчення: основні, загальні, другорядні та ін. Загальні фактори є комплексними - це біологічні властивості рослин, [родючість ґрунту], плідність клімату, [антропогенні фактори]. Основні фактори є провідними у складі загальних. Так, у плідності клімату стосовно урожаю сільськогосподарських культур низку основних складають сонячна радіація, термічний режим, вологість ґрунту, [опади] тощо. Дія другорядних Ф. ж. р. зазвичай є зовні непомітною (напр., вологість повітря) але в певних умовах їх вплив може бути визначальним[164, c.3-22].

син.: антропогенні фактори - сукупність факторів людської діяльності, що внесені у природу і викликають зміни органічного світу. Розрізняють непрямі і прямі, позитивні й негативні Ф. а. Непрямий вплив призводить до зміни ландшафтів і їх мікроклімату - фізичного стану та хімічних властивостей атмосфери і водойм, ґрунту, рослинності і тваринного світу, які викликають зміну температурних, мікрокліматичних та біоценотичних умов існування організмів. Людина витискує одні види рослин, спричинює сприятливі умови для розповсюдження нових видів рослин, створює середовище з екологічно відмінними властивостями, в кілька разів збільшуючи продуктивність засвоєних земель. Прямий вплив спрямований безпосередньо на живі організми (нераціональне, природно незумовлене, збільшення площі осушених земель, зменшення чисельності окремих тварин і ін.). При позитивному характері змін складаються сприятливі умови для розвитку окремих видів організмів. Негативний вплив зумовлює пригнічення або вимирання їх (нераціональне полювання призводить до зменшення чисельності окремих видів тварин або до їх знищення). Цілеспрямоване, свідоме перетворення природи формує нові властивості оболонки землі, зміненої людиною (агросфера, агроекосистема, [агрофітопопуляція], техносфера тощо)[16; 183].

сукупність природних процесів і умов та антропогенних чинників, що зумовлюють стан, зміни клімату і коливання клімату. Природні Ф. к. обіймають кліматоутворювальні процеси та географічні фактори клімату. Вони поділяються на космічні, астрономічні, географічні, зовнішні і внутрішні. Зовнішні географічні Ф. к. охоплюють розміри і масу Землі, швидкість та особливості її обертання, гравітаційне поле, внутрішні процеси в надрах та ін. До внутрішніх географічних Ф. к. відносять склад кліматичної системи і взаємодію її складових за перерозподілом енергії сонця, механізмами циркуляції атмосфери. Ф. к. зумовлюють кліматичні фактори, які визначально впливають на розвиток екосистем, окремі характеристики біоценозів, агроценозів і т. ін.[238; 13].

графічне зображення розвитку явища в часі за послідовністю його етапів із визначенням повторюваності (Ф. цвітіння), інколи – сумісно із залежністю від агрометеорологічних умов – [термофенограма]. Є складовою фенологічного спектру[244, c. 67; 37, c.58-71].

відхилення дати настання явища (фази розвитку рослин) у конкретному році від середнього багаторічного її значення. Ф. а. може бути від'ємною або позитивною[238; 221].

син.: фенодата - термін (число, місяць, рік) настання деякого явища живої природи в певній місцевості, напр., фази розвитку [сільськогосподарських культур]. В агрометеорології ведуться спостереження та фіксуються відповідні Ф. д. початку та масового настання явищ, проходження процесів розвитку рослин [польової культури] та ін.[238; 141]

див. карта фенологічна.

ознака фенологічної однорідності складу одновидової агрофітопопуляції, зумовлена одноманітністю агрометеорологічних умов у важливі, особливо у критичні періоди [вегетації]. Визначається переліком фаз розвитку і часткою рослин, що знаходяться у кожній із них під час агрометеорологічних спостережень. Ф. с. може бути однорідною (не менше 70%) рослин знаходиться у одній і тій же фазі розвитку рослин) та неоднорідною (не менше 20% рослин агрофітопопуляції відзначаються у кожній із трьох і більше суміжних фазах розвитку, напр. у фазах сходи, третій лист, [кущіння] і ін.). Фенологічно однорідні посіви надають підстави отримання господарського максимуму урожайності. Фенологічно неоднорідні посіви мають підвищену зрідженість посіву і зумовлюють знижений рівень урожайності. Ф. с. є первинною складовою фенологічного спектру[16, c.97-102; 14].

ознака різноманітності агрофітопопуляцій чи [фітоценозу] за переліком фаз розвитку кожного виду рослин в цих сукупностях під час фенологічних спостережень, у певну частину вегетаційного циклу або протягом вегетаційного періоду. Ф. с. є провідною ознакою фенологічної структури та [фенологічного спектру] але, на відміну від них, не вміщує даних про частку рослин у кожній фазі розвитку. Інформація про Ф. с. посівів, зазвичай, отримується під час агрометеорологічних спостережень, [авіаційних агрометеорологічних обстежень], автомаршрутних агрометеорологічних обстежень, за даними зйомок супутникової метеорології та ін. засобами. Вона наводиться в агрометеорологічних бюлетенях, оглядах, довідках, агрометеорологічних щорічниках тощо, задля висвітлення різноманітності впливу агрометеорологічних умов на [розвиток рослин] за особливостями та перебігом агрофітотехнологій[38, c.49-59; 153, c.104-115; 218, c.86-92].

розгорнута в часі послідовність чергування фенологічної структури [агрофітопопуляції] або рослинного угрупування (фітоценозу) за ознаками початку і закінчення кожної із фаз розвитку рослин та їх часткою у всій сукупності протягом всього вегетаційного періоду або його частини. Ф. с. надає уявлення про сукупну динаміку розвитку відокремленої фітопопуляції, фітоценозу у складі агроландшафту або всього ландшафту географічного. Зображенню Ф. с. можуть слугувати таблиці агрометеорологічні, таблиці органогенезу рослин або інші спеціальні, графічні засоби динаміки сукупності фенологічної структури агрофітопопуляцій та фітоценозів від відновлення вегетації до [припинення вегетації]. За потребами наукового узагальнення важливі засоби надає матрична алгебра[16; 237, c.58-71; 38, c.49-53]

частина року із відмітними ознаками розвитку і річної динаміки атмосферних процесів і атмосферних явищ. Головними рушійними силами послідовності і зміни Ф. с. є динаміка тривалості дня поряд із тривалістю сонячного сяйва, рівні температури повітря та [вологості повітря], кількості опадів тощо. Ф. с. відзначається за ознаками розвитку природної рослинності і охоплює такі періоди: передвесняний, рання весна, розпал весни, раннє літо, повне літо, рання осінь, глибока осінь, зима. Передвесняний Ф. с. визначається за пробудженням незначної кількості найбільш ранніх видів рослин. Ознаками ранньої весни є час з’явлення і початку розвитку листків більшості чагарникових та деревних порід до початку цвітіння плодових дерев і ягідників. Розпалом весни вважається час перед початком цвітіння озимого жита на ланах та малини у садах. За раннього літа відбуваються максимум цвітіння луків і початок дозрівання перших ягід. Закінчується воно цвітінням винограду та липи дрібнолистої. За повного літа відзначається достигання ранніх плодів, та збирання ранніх хлібів. Закінчується воно дозріванням плодів горобини і початком осіннього пожовкнення листків берези, липи та в’язів. За ранньої осені достигають пізні плоди, відбувається осіннє розцвічування листків дерев та початок листопаду. У глибоку осінь здійснюється масовий листопад. Закінчується вона повним опаданням листя пізніх чагарників (звичайний бузок) та припиненням вегетації трав’янистих рослин. Зима вміщує період від припинення вегетації до [відновлення вегетації] рослин. Під час анабіозу вони знаходяться у стані спокою. За сукупністю ознак Ф. с. досліджується динаміка властивостей підстильної поверхні. Ознаки Ф. с. є об’єктом агрометеорологічних спостережень[238; 244; 230, с.84-102; 40, с.74-86].

вид агрометеорологічних спостережень за сукупністю принципів і методів визначення термінів з'явлення морфологічних ознак розвитку рослин, накопичення біомаси домінуючих видів організмів в деякій місцевості за загальними або спеціальними програмами. Ф. с. можуть охоплювати широкий спектр об'єктів або стосуватись окремих видів і навіть організмів. Є провідними в польовому методі за програмою агрометеорологічних спостережень.[141; 221]

син.: фази розвитку, фенофази - сукупність зовнішніх морфологічних ознак онтогенезу рослин у формуванні їх органів і габітусу від проростання насіння до відмирання особи. Вони поєднуються однорідними фізіологічними функціями забезпечення росту рослин і наступного розвитку рослин у [вегетаційному циклі]. На гідрометеорологічних станціях [спостереження] за Ф. ф. р. р. сільськогосподарських культур провадяться у визначених полях сівозміни. Ф. ф. р. р. підпорядковані біологічним властивостям рослин формоутворення і впливу агрометеорологічних умов.[141; 198, т.6]

наука про сезонні явища природи. Ф. реєструє, вивчає та визначає закономірності різних періодичних і стихійних явищ живої та неживої природи, які пов'язані із біологічними властивостями рослин, тварин та зі зміною сезонів. Розрізняють Ф. загальну, яке вивчає розвиток природи за зонами і Ф. спеціальну (біофенологію), яка вивчає сезонні явища у певних груп, або одного виду організмів. Ф. спеціальну в свою чергу поділяють на фітофенологію (Ф. рослин) та зоофенологію (Ф. тварин). Ф. надає провідні засади агрометеорології, [агрокліматології], зоометеорології та [гідрометеорологічному забезпеченню сільського господарства].[16; 141; 153, c.26-46]

див. фенологічні фази розвитку рослин.

тваринницьке господарство, що вироблює м’ясо-молочну або іншу тваринну продукцію. Може бути самостійним або структурним підрозділом більш великого комплексного підприємства [183].

приватне, кооперативне, інколи державне с.-г. підприємство, яке засноване на землі власній, орендованій або наданій на інших засадах. Ведеться силами власників чи орендаторів із застосуванням найманої праці або без неї (сімейна ферма) [183].

син.: фізична метеорологія – розділ метеорології, у якому досліджуються переважно фізичні механізми атмосферних явищ, [атмосферних процесів] та фізична структура метеорологічних величин і кліматологічних характеристик. Змістом Ф. а. є термодинамічні процеси, хімічний та колоїдний склад повітря, процеси конденсації і [сублімації] водяної пари, утворення хмар, [туманів], опадів, радіаційні, оптичні, електричні, акустичні та ін. явища в атмосфері. Географічні закономірності метеорологічних об’єктів вивчаються зазвичай загальною метеорологією. Ф. а. надає методологічні засади дослідженню мікроклімату, [фітоклімату], агрометеорологічних величин, взаємодії атмосфери із [підстильною поверхнею] [238; 197; 153, c.26-46].

вчення про фізичні явища і процеси у приземному шарі атмосфери за наслідками її взаємодії із підстильною поверхнею. Головними є питання вивчення радіаційного обміну, теплообміну в атмосфері, вологообміну, газообміну та їх режимів у приземному шарі, випаровування, [конденсації] та ін. Останні визначаються у вигляді мікроклімату, [фітоклімату] і ін. [238; 195; 197; 204].

див. фізика атмосфери.

див. випаровування.

тіло, фізичні ознаки якого однакові у всіх його частинах. Останні визначаються за параметрами. Поняття про Ф. о. т. є провідним принципом визначення однорідності ряду [агрометеорологічних величин] [238; 170, c.57-66].

один із видів посушливих явищ за якого, зазвичай навесні, достатня вологість холодного ґрунту при високих денних температурах повітря не забезпечує потреби рослин у воді. Є наслідком розбіжності між швидкостями транспірації [листками] рослин та пересування води у кореневій системі. В результаті цього водний дефіцит рослин досягає значень фітостресу. На відміну від фізіологічної сухості Ф. п. охоплює території, що підпадають під класифікацію посушливих явищ [238; 91, c.3-22].

явище зневоднення тканин рослини за умов достатності вологи в середовищі зовнішньому, але фізіологічного незадоволення потреб рослин на незначних просторових ділянках. Ф. с. зумовлена фізичною недоступністю вологості ґрунту за низькими температурами, або за підвищеним вмістом солей у ґрунті. За значного просторового поширення набуває властивостей фізіологічної посухи [198, т.2, c.592; 221].

рівень значення агрометеорологічних факторів, [екологічних факторів], за межами якого починається або припиняється обмін речовин та нормальна фізіологічна діяльність організмів. Сукупність різних Ф. п. вміщує крива толерантності [215; 164, c.3-23].

наука, що вивчає процеси життєдіяльності та функції рослинного організму, взаємозв'язки їх між собою і з навколишнім середовищем. Завдання Ф. р. охоплюють питання дослідження і керування життєвими процесами рослин, підвищення їх продуктивності, раціонального розміщення в агрокліматичних зонах за відповідності біологічним властивостям рослин тощо. Ф. р. поділяють на загальну (вивчає природу і механізми основних процесів - фотосинтез, [ріст рослин], розвиток рослин тощо) і спеціальну (особливості окремих видів, сортів). Тісно пов'язана з біологією, агрометеорологією, [агрокліматологією], агрогідрологією, фізикою, хімією тощо [16; 198, т.6].

наука, що вивчає процеси життєдіяльності і механізми їх регуляції та функції тваринного організму в цілому, окремих органів і їх систем у взаємозв'язку між собою і з навколишнім середовищем. Ф. т. поділяють на загальну (всіх тварин), часткову (окремих груп, видів), порівняльну (у філогенезі), вікову (у онтогенезі), космічну (в умовах дії факторів космічного польоту). Одним із розділів часткової Ф. т. є фізіологія с.-г. тварин, метою якої є вивчення фізіологічних функцій тварин задля підвищення їх продуктивності, плодючості, продовження терміну продуктивного господарського використання, підтримання оптимального фізичного стану, тощо. Тісно пов'язана з біологією, агрономічними, ветеринарними науками, зоометеорологією [198, т.6].

історичний розвиток окремого виду рослин з часу їх утворення за сукупності послідовних поколінь. Ф. р. містить еволюційні і онтогенетичні складові. Еволюція рослин формується за сукупності специфічних закономірностей. Ознаками Ф. р. на кожному етапі онтогенезу рослин є [біологічні властивості рослин] за поєднанням еволюційно розвинутих особливостей морфологічної структури і своєрідного метаболізму в сукупності наступних процесів (за Ф.М. Куперман): 1. Інтенсивність обміну речовин регулюється агрометеорологічними умовами за співвідношенням процесів асиміляції і [дисиміляції]. 2. Створення органічних речовин із несхожих з ними речовин оточуючого середовища відбувається за ступенем задоволення потреб організму. 3. Подразнюваність є пропорційною відхиленню умов від агрометеорологічних і інших оптимумів. 4. Відтворення собі подібних на сучасній основі відбувається за спадковим кодом. 5. Відбірковість умов існування контролюється спадковим кодом в межах толерантності. 6. [Розвиток рослин] через послідовні незворотні процеси формо- і органоутворення регулюється агрометеорологічними факторами і іншими. 7. Єдність організму з агрометеорологічними умовами і іншими забезпечується органами, пристосованими до виконання фізіологічних функцій за мінливості цих умов. 8. Здатність до різноманітної мінливості рослин через процеси адаптації за відхиленням екологічних умов від екологічних оптимумів і від межі толерантності є основою еволюції рослин [119; 198, т.6].

син.: просмоктування, просочування – низхідне пересування вологи ґрунтової. Відбувається під переважною дією сил тяжіння. Її швидкість визначається коефіцієнтом фільтрації відповідного ґрунту. Дія капілярних сил на цій стадії неістотна [220; 132].

розділ актинометрії, присвячений вивченню особливостей засвоєння і перерозподілу сонячної радіації рослинними угрупуваннями – агрофітоценозами та [фітоценозами]. Базується на принципах агрометеорології, [фізіології рослин], ботаніки; досліджує роль сонячної радіації у продукційному процесі окремих рослин, фітопопуляцій, фітоценозів. Провадяться вимірювання різних видів сонячної радіації, виявлення закономірностей поглинання, пропускання та розсіювання її у фітоценозах, побудова моделей продукційного процесу. Цілі Ф. спрямовані на виявлення забезпеченості рослин сонячною енергією, оптимізації солярних умов вирощування сільськогосподарських культур тощо [105; 191].

клімат в середовищі рослин за особливостями фітоценозу чи [агрофітопопуляції]: їх складу, структури, динаміки метеорологічних величин на різних висотах в атмосфері та на глибинах у ґрунті. Визначається властивостями, видовими ознаками, розмірами, віком, способом розташування рослин, густотою посіву, [архітектонікою рослинного покриву], особливостями агротехніки і т. ін. Динаміка площі листків, їх розміщення, висоти, маси (фотосинтетичний потенціал посіву) та [потреби рослин] на протязі вегетації формують і постійно змінюють властивості діяльної поверхні та [діяльного шару] протягом доби, за міжфазні періоди та за весь вегетаційний цикл. Це зумовлює постійні зміни між прибутковими та видатковими складовими радіаційного, теплового і водного балансів, формує різний ступінь задоволення потреб рослин і впливає на особливості наступної трансформації діяльного шару за допомогою самого рослинного покриву, його спрямуванням до оптимізації метеорологічних умов у внутрішньому середовищі. Вивченням закономірностей формування Ф. визначаються способи оптимізації агрофітотехнологій [29; 179; 191; 237; 197; 230, с.65-70; 154, с.44-61].

вчення про фітоклімат. Вміщує засади фізики приземного шару, [архітектоніки рослинного покриву], структури підстильної поверхні, [клімату ґрунту], агрогідрології, [мікрокліматології] тощо [238; 191; 188; 197; 179].

частина біомаси, що створена рослинами, сумарна маса сукупності рослинних організмів, окремих рослин або їх часток чи органів. Накопичується в надземній і підземній частинах природного середовища (фітоценозі) суші або водойми за деякий час. Кількість її між визначеними моментами на заданій площі характеризує продуктивність біологічну. Вивчається за спеціальними програмами агрометеорологічних спостережень [215; 221].

система заходів із використанням природних і штучних посівів, посадок рослин, спрямованих на поліпшення умов середовища. Засобами Ф. є задернування схилів, яруг, балок, посів кулісних культур, полезахисні лісові смуги і ін. [45, т.3].

сукупність неспецифічних (незвичних) реакцій рослинного організму, що виникають за різкими змінами зовнішніх умов, в т. ч. агрометеорологічних умов існування і викликають відповідну перебудову захисних систем організму, напр. в'янення рослин, пошкодження заморозками чи опіки прямою сонячною радіацією частини листків, [стебел] тощо. Підсилення адаптаційних властивостей до Ф. відбувається за достатньої недепресивної тривалості несприятливих агрометеорологічних явищ. На відміну від адаптації біологічної Ф. відзначається раптовим виникненням. За цим комплекс фізіологічних змін створює загальний адаптаційний синдром. Він полягає у сукупності фаз реакції, адаптації, відновлення або пошкодження та загибелі за посиленням впливу стресових чинників. Ф. викликає неінфекційні хвороби рослин: [в’янення рослин], пошкодження заморозками, опік штамбів тощо [243; 172, c.48-66; 199].

штучна споруда, в якій за певною програмою моделюють метеорологічні умови. Використовують для вивчення реагування рослин на зміну умов середовища, прискореного розмноження селекційного матеріалу та створення посухостійких, зимостійких, фіто- і ентомостійких форм рослин [16].

рослинне суспільство, один із компонентів ландшафту географічного, історично створена сукупність видів рослин на однотипних ділянках підстильної поверхні ґрунтовими, кліматичними та іншими умовами. Характеризується певним видовим складом, структурою та взаємодією рослин між собою і з середовищем зовнішнім, які формують власний фітоклімат. Ф. постійно змінюється внаслідок еволюції видів, зміни клімату, [ґрунту] та інших зовнішніх умов, а також впливу людини. Ф. – головний компонент біоценозу, біогеоценозу [16; 215; 230, с.65-70].

сукупність всіх земель в межах держави незалежно від їхнього цільового призначення, господарського використання і відмінностей у правовому режимі. За цільовим призначенням і характером використання єдиний державний Ф. з. поділяють на 6 категорій земель: 1) сільськогосподарського призначення, 2) населених пунктів, 3) промисловості, транспорту, курортів, заповідників та інші несільськогосподарського призначення, 4) державного лісового фонду, 5) державного фонду, 6) державного запасу. Встановлений державою правовий режим землекористування є обов'язковим, як для землекористувачів, так і для органів, що здійснюють управління єдиним державним Ф. з. [228, т.2].

див. життєва форма.

нерівності земної поверхні опуклі (позитивні) та увігнуті (від’ємні), що мають різноманітне походження (тектонічне, вулканічне, ерозійне і ін.) За типовістю ознак нерівностей та розмірів є головним компонентом ландшафту географічного. Визначаються при описі спостережної ділянки під час організації агрометеорологічних спостережень [183; 45, т.3; 141].

прилад для вимірювання [фотометричних характеристик] світлового потоку. Ф. поділяють на візуальні і об’єктовні. У візуальних Ф. спостерігачем провадиться співставлення освітленості або [яскравості] стандартного та досліджуваного об’єктів. У об’єктовних Ф. освітленість визначається за певним фізичним принципом – силою струму у фотоелементі чи у термоелектричному ланцюгу, за ступенем почорніння фотографічної платівки під дією світлового потоку та ін. [238].

фізичні змінні величини або параметри світлового потоку, що визначаються за допомогою фотометру під час наземних агрометеорологічних спостережень, за матеріалами зйомок авіаційних агрометеорологічних обстежень та за даними супутникової метеорології. Можуть вміщувати дані про освітленість, [світність], яскравість. Надають підстави для визначення просторового розподілу агрометеорологічних величин, їх динаміки, оцінки стану, розвитку агрометеорологічних об’єктів [238; 76].

розділ фізичної оптики, вивчає наслідки і методи [вимірювання] електромагнітного випромінювання в оптичному діапазоні від ультрафіолетових до інфрачервоних променів. Охоплює візуальні і об'єктивні (інструментальні) засоби визначення властивостей і параметрів процесів випромінювання, переносу, поглинання і розсіювання променів в різних середовищах, в т.ч. в атмосфері і в рослинному покриві. У візуальних методах засобом сприймання та вимірювання є око людини. Об’єктивні методи використовують фотоелементи, як приймачі та вимірювачі. За ступенем чутливості фізичної фотоелементи дозволяють вимірювати ультрафіолетову та інфрачервону радіацію, що відноситься до радіометрії. За фотометричними методами вимірюють силу світла джерела, світловий потік джерела, освітленість, [яскравість]. Фотометричні вимірювання в окремих спектральних областях здійснюють спектрофотометром. Надає фундаментальні засади авіаційним агрометеорологічним обстеженням, спектрометричним спостереженням, засобам зйомки із метеорологічних супутників Землі [234, т.5; 238; 221; 153, с.104-115].

одна із форм тропізмів, зміна напряму росту органів рослин за зміною напряму освітлення або притоку сонячної радіації певної інтенсивності [16].

багатоступеневий складний процес утворення рослинами органічних речовин із вуглекислого газу атмосфери та із вологи ґрунтової або водойм за допомогою сонячної радіації, що поглинається хлорофілом. Полягає у розщепленні молекул води квантом світлової енергії із наступним хімічним сполученням їх із вуглекислим газом та утворенням нової органічної сполуки, вивільнення молекули кисню, води і енергії. Механізм Ф. складається із світлової та темнової стадій. Протягом світлової стадії відбуваються фотохімічні реакції і пов’язані із ними каталіз окислення води та утворення новітніх органічних сполук. За темнової стадії ці сполуки використовуються для відновлення вуглекислого газу в циклі сумісних ферментативних реакцій без участі світла. Ф. є основним процесом новоутворення органічних речовин на Землі (вуглеводів, білків, жирів і ін.) за біомасою та [продуктивністю біологічною]. Їх обсяг визначається інтенсивністю, спектральним складом та тривалістю дії сонячної радіації разом із температурними потребами рослин, [водним дефіцитом рослин], газообміном в діяльному шарі за динамікою розвитку рослин у відповідності із біологічними властивостями рослин. Ф. за своєю інтенсивністю визначає кругообіг вуглецю, кисню та ін. елементів і є основним механізмом трансформації сонячної радіації в енергію хімічних зв’язків, яка зумовлює ріст рослин і розвиток рослин [16; 234, т.5; 30, c.100-112].

промениста енергія Сонця, біологічно активна короткохвильова радіація в межах 380-710нм, що здійснює процес фотосинтезу у рослин. Кількісно визначається коефіцієнтом корисної дії ФАР [238].

умовний показник енергетичної потужності посівів сільськогосподарських культур за [вегетаційний цикл]. Визначається інтегральною площею листкової поверхні рослин, що складається із добутку середньої добової площі поверхні листків та тривалості вегетації за розмірністю м²*діб. Ф. п. п. дозволяє розраховувати оптимальну густоту посівів с.–г. культур для агрокліматичних зон, яка забезпечує найбільш повне засвоєння сонячної радіації посівами. За використанням індексу листкової поверхні і його динаміки Ф. п. п. надає значні можливості регулювання агрофітотехнологій [53; 198, т.6; 134].

відмітна властивість, особливість, ознака агрометеорологічного явища, що відрізняє його від подібних або типових за просторовим чи часовим розподілом значень величини, її структурою і ін. Напр., характер залягання снігового покриву може бути рівномірним, із заметами, із оголеними місцями, із таловинами, такий, що залягає лише плямами і ін. Зрідженість посіву визначається як рівномірна, плямиста, суцільними осередками тощо. Хід температури за стрічкою термографа описується як рівномірний, із випадковими або регулярними незначними, помірними чи істотними коливаннями за амплітудою, із нерівномірними коливаннями або із значними збуреннями тощо. Х. я. свідчить про ступінь однорідності агрометеорологічної величини, [енерго- і масообміну] атмосфери із [підстильною поверхнею][238; 153, c.104-115].

найбільш властиве, типове значення агрометеорологічної величини у певного явища, процесу, що відрізняє їх від інших подібних у просторі та часі. Напр., кількість води за один і той же час і в одному і тому ж місці, що надійшла у атмосферу за [транспірації] і випаровування, [висота снігового покриву] на полі озимої пшениці, багаторічних трав, на зябу, у саду тощо[238; 112; 153, c.104-115].

неінфекційна хвороба рослин, що викликана затяжною дощовою погодою в період достигання і визначається стіканням плодів і насіння. Врожай і його якість різко понижуються[198, т.4, c.204].

люмопатії – неінфекційна хвороба рослин, що зумовлена недостатньо інтенсивним освітленням (хлоротичне забарвлення, витягування рослин, відмирання проростків і ін.) або надлишковою сонячною радіацією (послаблення інтенсивності фотосинтезу, опік штамбів і ін.)[198, т.4, c.203, 407].

неінфекційна хвороба рослин, за якої різкі зміни, високі або низькі рівні температури повітря і [температури ґрунту] викликають фізичні, біохімічні та механічні пошкодження клітин, тканин та органів рослин і їх загибель. До Х. р. з. м. т. відносять спікання сходів, захват рослин, запал рослин, [вимерзання рослин], випирання рослин, [випрівання рослин][198, т.4, c.203].

неінфекційна хвороба рослин, що викликана механічним руйнуванням окремих тканин, органів чи всієї рослини людиною, тваринами та стихійними гідрометеорологічними явищами: сильним вітром, рясними дощами, [зливами], градом, [ожеледицею] і ін. Визначаються як несприятливі агрометеорологічні явища – [полягання посівів], дефляція, бурелом, вітровій, вітролом, сніголам, сніговал і ін.[198, т.4, c.205].

властивість розсіяння неупорядкованих відхилень значень ряду динаміки від їх середньої величини або від згладженого рівня, викликана випадковими причинами. Мірою Х. р. д. є відхилення середнє квадратичне σ. За стаціонарного ряду динаміки агрометеорологічної величини. міра Х. р. д. визначається за ф-лою  σ = √Σ(y_i - y)² / n, де: y_i – поточні значення ряду динаміки; y – середнє значення ряду; n – обсяг сукупності за кількістю членів ряду. За помітно визначеною тенденцією ряду динаміки міра Х. р. д. оцінюється у вигляді σt  за ф-лою σ = √Σ(y_i -yt )² / n, де: y_t - згладжені значення рівнів ряду динаміки. Х. р. д. застосовують при визначенні динамічності урожайності і [агрометеорологічних показників], яким властиві різні типи тенденції.[34]

розділ метеорології, який вивчає хімічний склад, структуру, просторовий і часовий розподіл хімічних елементів та хімічні реакції в атмосфері. Х. а. досліджує аерозолі і газові домішки, іонізацію повітря, фотохімічні реакції в ньому, хімізм опадів, хімічний обмін між атмосферою і ґрунтом (в т. ч. газообмін в діяльному шарі), океаном і космосом, природну і штучну радіоактивність[238; 186, c.154-175].

шар атмосфери, в якому можливий сталий позитивний баланс твердих опадів. Нижня границя Х. утворює снігову межу за перетином із гірськими вершинами, яка співпадає із лінією сталої кріосфери у кліматичній системі.[215]

пожовкнення листків за неінфекційного (функціонального) або інфекційного захворювання рослин. Х. зумовлений нестачею в ґрунті засвоюваних форм заліза, деяких мікроелементів, тривалою надмірною вологістю ґрунту, недостатньою освітленістю, ураженням вірусами, бактеріями, мікроскопічними грибами. За зменшенням вмісту хлорофілу знижується інтенсивність асиміляції вуглекислоти, порушується загальний обмін речовин, зменшується урожайність сільськогосподарських культур. За значного Х. пожовкнення поширюється на всю площу листків, вони стають майже білими, всихають верхівки, рослини часто гинуть. За значного поширення є об’єктом агрометеорологічних спостережень[16; 141].

особливі живі тільця (пластиди), забарвлені пігментом хлорофіл у зелений колір. Знаходяться у цитоплазмі рослинних клітин. У них відбуваються процеси фотосинтезу. Локалізується його світлова фаза, за якої квантами сонячної радіації збуджуються молекули хлорофілу, здійснюється фотоліз води та утворюються продукти – аденозин - трифосфорна кислота і первинний відновлювач. За темнової фази фотосинтезу, що зосереджена у стромі Х., утворюються вуглеводи із відновленням вуглекислого газу. Х. здійснюють механізми адаптації біологічної рослин до агрометеорологічних умов [освітленості] за переміщенням у цитоплазмі, за процесів збільшення загального вмісту хлорофілу і зміни співвідношення між пігментами пластид (перетворення Х. у хромопласти)[16; 223, т.1, c.282].

зелені пігменти, забарвники рослин, за допомогою яких останні сприймають енергію сонячної радіації та здійснюють фотосинтез. Осередком структури молекули Х. є особлива магній-органічна сполука порфіринового комплексу. Вона має здатність поглинати променисту енергію сонця і, за наявності комплексу інших речовин, перетворювати її на хімічну енергію органічних сполук. Х. зосереджений у хлоропластах [листків] та інших органів. Біохімічні процеси у Х. належать до засад утворення всієї продуктивності біосфери. Кількість Х. у листках становить, зазвичай, 0,6-1,2% від сухої маси рослин та залежить від агрометеорологічних умов і ін., за їх несприятливості розвивається хлороз. Зруйнування Х. за впливом низьких температур [восени] викликає осіннє пожовтіння листків у сезонних явищах природи[16; 199].

атмосферне явище гігротермічного характеру у вигляді систем зважених в атмосфері, на певній відстані від підстильної поверхні, продуктів конденсації водяної пари за скупченням крапель води, кришталиків льоду або сумісно хмарних елементів. За збільшенням та зростанням швидкості падіння вони осаджуються у вигляді опадів. За відповідними механізмами скупчення, розташування, турбулентного чи конвективного перенесення і руху поздовж земної поверхні утворюються різноманітні форми, які описуються генетичною класифікацією хмар. У засобах спостереження застосовують міжнародну класифікацію хмар. За агрометеорологічних спостережень при визначенні агрометеорологічних умов [транспірації], фотосинтезу, ін. фізіологічних процесів, посушливих явищ, [полягання посівів] і ін. визначають і використовують хмарність[238; 134].

ступінь покриття небосхилу хмарами. Визначається за агрометеорологічних спостережень у десятих частках або у балах. За супутниковими даними, на синоптичній карті чи на трасі польоту Х. відзначається сукупністю хмар на доступній для огляду території.[238]

здатність рослин витримувати вплив низьких температур, вид їх термостійкості за ознаками толерантності. Х. р. визначають як стійкість до охолодження (уникнення пошкоджень низькими температурами вище точки замерзання тканин) та морозостійкість рослин. Х. р. змінюється в онтогенезі за спадковими властивостями, станом рослин і агрометеорологічними умовами: достатнє освітлення, тепловий режим, зволоження ґрунту разом із задовільним живленням в попередні періоди посилюють Х. р. Відхилення від оптимальних значень агрометеорологічних факторів послаблюють рослини і створюють передумови до зниження Х. р.[53; 228, т.3; 123; 120].

син.: ареалогія – розділ біогеографії, що вивчає закономірності просторового розміщення та області розповсюдження (ареали) окремих видів, родин та ін. систематичних груп (таксонів) рослин і тварин, географію і топографію окремих організмів та суспільств. Х. поділяють на фітохорологію і зоохорологію. За змістом і методами Х. співпадає із об’єктовим агрокліматичним районуванням[215]

особливі живі тільця (пластиди) у рослин, забарвлені пігментами (барвниками – каротиноїдами) у жовтий, оранжевий, червоний, коричневий кольори. Властиві переважно дозрілим плодам та рослинам, що визначають сезонні явища природи. Х. утворюються самостійно або перетворюються за впливом агрометеорологічних умов із хлоропластів чи лейкопластів. За відповідним станом агрофітопопуляції утворюють ознаки, які відзначаються за агрометеорологічних спостережень[16; 199; 141].

розділ біології, що вивчає умови виникнення, природу, закономірності та значення різних біологічних ритмів. Ритмічність, [періодичність], циклічність біологічних процесів і явищ у взаємодії між собою і динамікою процесів і явищ атмосфери і [підстильної поверхні] формують часову організацію біологічних систем, є підґрунтям адаптації біологічної та єдності живої і неживої природи[215; 71].

син.: заметіль, сніговиця, завірюха – перенесення снігу над поверхнею землі вітром значної швидкості. Розрізняють поземок, низову заметіль і загальну завірюху, хуртовина із випаданням снігу та [хуртовину сильну][238; 145].

перенесення снігу вздовж земної поверхні досить сильним вітром (4-5 балів) та одночасне його випадання із хмар. Найчастіше спостерігається перед теплим фронтом або перед фронтом оклюзії.[238]

стихійне гідрометеорологічне явище у вигляді хуртовини із швидкістю вітру не менше 15 м/с., що продовжується 12 год. і більше.[174]

фенологічна фаза розвитку рослин, під час якої відбувається запилення. Здебільшого охоплює період від початку розкривання перших квіток до їх відцвітання (висихання). Є об’єктом агрометеорологічних спостережень[16; 141].

будь-яке біотичне суспільство. Розрізняють суспільства тварин – зооценози, рослин – фітоценози, мікроорганізмів – мікробоценози та без видового розподілу – біоценози[215].

один із проявів систематичної діяльності процесів атмосферної циркуляції загальної чи місцевої, що відображений утворенням областей низького або високого тиску за середніми багаторічними даними на синоптичній карті. За особливостями визначення Ц. д. а. поділяються на сталі (перманентні) та сезонні. Вплив на рослинні організми не виявлений. Тварини реагують зміною активності на різку зміну тиску протягом короткого часу[238; 224, c.161].

здійснення процесу за всіма його етапами чи фазами таким чином, що система через деякий час повертається до стану, близького із початковим, але не тотожного йому за певними параметрами. Після завершення попереднього відбувається новий Ц., близький до першого за тривалості і послідовності змін, але відмінний за амплітудою і ін. параметрами. Саме такі Ц. відбуваються в атмосфері і в динаміці метеорологічних величин. Їх нерідко невірно називають періодами[238].

повний перелік послідовних технологічних процесів і робіт, що надає готову продукцію або напівфабрикат, який намічений як кінцева продукція виробництва[183].

властивість природних явищ здійснюватись у вигляді циклів, що є основою кругообігу обсягу речовин, інтенсивності процесів протягом певного часу (доби, року і т. ін.) Є важливою ознакою атмосфери за сукупністю метеорологічних величин, яка формує відповідні біологічні властивості рослин за Ц. [сонячної радіації], температури, [кількості опадів] і ін. метеорологічних величин[238; 145].