У овець вони вироблялися в процесі тривалої еволюції, тому і відзначаються високою стійкістю. Окремі способи змінити їх виявилися практично неможливими. Тому це належить врахувати при експлуатації овець. Незважаючи на деякі анатомо-фізіологічні зміни, свійські вівці від диких предків успадкували високу пристосованість до пасовищного утримання і використання грубих кормів. Своєрідна будова передньої частини голови (вузька морда, дуже рухливі тонкі губи і гостро косо поставлені різці) дозволяє вівцям добре поїдати низькорослу знижену рослинність, підбирати з землі дуже дрібні частини рослин, вибирати колоски чи навіть окремі зерна на пожнивних ділянках. Практично вони поїдають майже 400 видів рослин, у тому числі багато видів бур’янів, пряних і гірких трав. Маючи сильні ноги і міцний копитний ріг, вівці можуть робити далекі переходи в пошуках кормів і води на пустельних, напівпустельних і гірських пасовищах. Вівці добре пристосовані до використання грубих кормів. На відміну від великої рогатої худоби та інших видів тварин вони мають дуже довгий кишечник, який приблизно в 30 разів більший за довжину тулуба, тоді як у великої рогатої худоби –в 20, у коней – в 15 і у свиней – у 12 разів. Багатокамерний шлунок і добре розвинений травний канал забезпечують найбільш повне використання поживних речовин корму, особливо клітковини.
До найважливіших особливостей свійських овець належать також велика пластичність і величезний потенціал адаптивності до різних умов. Так, вівці багатьох місцевих порід пустель, напівпустель і гірських районів пристосувалися накопичувати велику кількість жиру в довгих жирних хвостах або курдюках і витрачати його під час перебоїв у годівлі і напуванні як джерело поживних речовин і води. Каракульські вівці дають найбільш цінну продукцію, якщо їх розводити в умовах пустель і напівпустель, а романівські , навпаки, - в зоні холодного і помірного клімату. Мериносові вівці вовнового типу добре почуваються в зоні жаркого клімату степів, тоді, як англійські м’ясо-вовнові – за умов помірного вологого клімату і доброї годівлі.
Завдяки пластичності, мінливості і адаптаційним властивостям овець стало можливим створення багатьох порід для розведення їх у різних екологічних умовах.
Вівці відзначаються високою скоростиглістю, що виявляється у виробництві повноцінної продукції у ранньому віці. Так, можна одержати смушки ягнят в віці 1-3 днів, пояркову овчину і баранину – в 6-8 місяців, вовну – в один рік, а пояркову вовну – в 5 місяців.
Статевої зрілості вівці досягають у 5-6 місяців, тому відлучити ягнят від маток і розподіляти їх за статтю необхідно у 4-4,5 місяців. Перше парування ярок і баранчиків необхідно проводити у віці 16-18 місяців. Період суягності овець триває 5 місяців. Плодючість більшості овець досягає 120-150 ягнят на 100 маток, а романівських – 250-300.
Для овець багатьох порід характерна сезонність розмноження. ЯК правило, вівці масово приходять в охоту і запліднюються восени, коли створюються найбільш сприятливі умови для збільшення статевої активності. Виняток становлять вівці романівської породи, які приходять в охоту протягом всього року.
Тривалість життя овець – 12-14 років, термін господарського використання – 6-8 років, оскільки в цьому віці в них настає різке послаблення і випадання зубів. У цей період вони погано використовують корм і знижують рівень продуктивності. Завдяки добре розвиненому вовновому покриву вівці досить стійкі до холодних умов утримання, не потребують теплих приміщень, однак чутливі до підвищеної вологості і протягів, а також до стресових факторів. Наприклад, вони дуже реагують на зниження температури повітря в перші 10 днів після стрижки, тому в ці дні їх необхідно утримувати поряд з кошарами, щоб у разі потреби можна було захистити від негоди. Пряма дія сонячного випромінювання, дуже жарка погода негативно впливають на статеву активність маток і якість сперми баранів. Через це в спекотні дні їх слід випасати рано вранці і ввечері, а вдень забезпечити їх відпочинок під тіньовими навісами або в приміщеннях, що добре провітрюються.
Слід відмітити, що вівці полохливі і в них добре розвинений інстинкт стадності, сліпого прямування за вожаком. Тому їх треба утримувати великими групами, або отарами. Небажано часто влаштовувати їх огляд, обробки і зважування.
У процесі еволюції овець, виведення нових порід, удосконалення технології в них з’явилися нові ознаки і якості. Окремі біологічні особливості, такі як нарощування вовни і мускулатури, а також утворення завитків, у процесі тривалої селекції було розвинено м’ясну, вовнову і смушкову продуктивність.
2. КОНСТИТУЦІЯ ОВЕЦЬ
Продуктивні властивості тварин та їхня репродукційна здатність, пристосованість до мінливих умов, життєздатність та інші ознаки зумовлюються їхньою конституцією. Під конституцією овець розуміють сукупність найважливіших морфо-фізіологічних особливостей, що зумовлюють зовнішній вигляд, продуктивність, здоров’я і реакцію організму на дію зовнішнього середовища. Конституція тварин залежить від спадкових факторів та чинників навколишнього середовища (годівля і утримання).
Вівці різних порід і напрямків продуктивності відрізняються за конституцією, оскільки мають неоднаковий розвиток кістяка, м’язів, шкіри і травних органів.
У вовнових овець порівняно з вівцями м’ясного та інших напрямів продуктивності більш розвинені шкіра і кістяк. Частка їх становить 27,9% від маси тіла, тоді як у молочних овець – 19%, у м’ясних – 14,9%. М’язова тканина і підшкірна клітковина у вовнових овець розвинені слабкіше ніж у м’ясних і навіть молочних. Система травлення краще розвинена у овець молочного напрямку, гірше – у м’ясних.
Враховуючи це, П.М. Кулешов встановив чотири типи конституції овець. грубий, ніжний, щільний, пухкий. М.Ф. Іванов доповнив цю класифікацію міцним типом конституції.
Нині у практиці вітчизняної зоотехнії прийнято систему класифікації конституціональних типів П.М. Кулешова та М.Ф. Іванова, згідно з якої тварин поділяють на п’ять типів конституції: міцний, грубий, ніжний, щільний і пухкий.
Міцна конституція. Тварини міцної конституції відрізняються пропорційним розвитком усього тіла, добрим здоров’ям, нормальною репродуктивною здатністю і стійкістю проти захворювань. Кістяк у них пропорційно розвинутий, міцний, голова середньої величини, шкіра щільна, не дуже товста і не груба на дотик. Тварини міцної конституції, як правило мають, мають високу продуктивність, добру якість вовни і іншої продукції, витривалі, швидко пристосовуються до умов середовища. Вони найбільш бажані для всіх напрямів продуктивності.
Груба конституція. Вівці з такою конституцією мають дуже масивний скелет, особливо кістяк черепу і кінцівок. Тварини великі, масивні, з негармонійною будовою тіла. Вони відзначаються довгоногістю і великоголовістю. Мускулатура розвинена задовільно. Шкіра товста, груба на дотик. Якість вовни гірша, ніж у овець міцної конституції. Тонка вовна часто буває не вирівняною, а груба містить багато мертвого волосу. Обростання вовною черева і кінцівок гірше, ніж у овець міцної конституції. Вівці пізньостиглі, дуже витривалі невибагливі, добре пристосовані до несприятливих умов утримання, мають низький і середній рівень продуктивності. Оплата корму продукцією у них завжди низька.
Ніжна конституція. Тварини ніжної конституції невеликі, кістяк у них розвинений слабо, що зумовлює недостатні розміри тулуба в ширину і глибину. Вони часто мають дефекти будови тіла, такі як вузькість заду і грудей, зближеність задніх кінцівок, іксоподібна постанова передніх кінцівок тощо. Голова легка і вузька, шкіра тонка, вовна, як правило, рідка і коротка. Обростання вовною черева погане. Здоров’я слабке. Тварини дуже вимогливі до умов годівлі і утримання. У маток часто виявляються знижені репродуктивні властивості, приплід слабожиттєздатний. Вівці ніжної конституції для розведення не бажані, оскільки не виправдовують затрат на своє утримання виробництва продукції.
Щільна, або “суха”, конституція. Тварини з такою конституцією дуже схожі на тварин міцної конституції. Вони мають менш розвинений жировий шар у підшкірній клітковині і менші відкладення жиру в окремих органах і тканинах, більш інтенсивний обмін речовин, живий темперамент, добру рухливість і стресостійкість. Шкіра тонка, щільна, кістяк розвинений помірно, але міцний, вовна густа, середньої тонини, м’язи розвинені задовільно, здоров’я добре. Для виробничого розведення ці тварини бажані. Вони дають високої якості вовну, смушки і овчину.
Пухка, або “сира” конституція. Ці вівці з сильно розвиненою сполучною тканиною, мають схильність накопичувати велику кількість жиру під шкірою, на внутрішніх органах і в товщі м’язів. Шкіра товста, пухка, вовна довга, але негуста. Тварини великі малорухливі. Обмін речовин у них знижений, плодючість і молочність не високі. Слабостійкі проти шкідливого зовнішнього впливу, більш вимогливі до кормів і умов утримання. Цей тип конституції найбільш бажаний у виробництві баранини.
Крім описаних, зустрічаються вівці з проміжними типами конституції, наприклад, одночасно з показниками щільної і грубої або ніжної і щільної, ніжної і пухкої. У виробничих умовах тварин відносять до того чи іншого типу конституції за морфологічними показниками (окомірно за екстер’єром, промірами та індексами будови тіла) і за показниками продуктивності. Проте для глибоко пізнання конституції цього недостатньо. Зовнішні форми організму – це тільки частина його складного комплексу, яким є конституція. У зв’язку з цим більш глибоке вивчення конституціональних особливостей полягає у визначенні логічних ознак складу крові, обміну речовин, дихальної функції організму тощо.
Конституція багато в чому визначається спадковістю, проте значною мірою вона формується під впливом факторів зовнішнього середовища (годівля, відбір, підбір, природнокліматичні умови і т. ін.). Тому, працюючи над якісним поліпшенням конституції, важливо для одержання бажаного результату створювати для овець необхідні умови годівлі, утримання, відбору і підбору тварин.
Оцінка конституції тварин для розведення їх і створення нових порід має велике значення. В історії тваринництва відомо чи мало прикладів, коли внаслідок однобокого підбору, без урахування конституціональних особливостей, спостерігалося виродження окремих порід і цілих напрямів вівчарства. Наприклад, під час виведення мазаївської породи овець відбір тварин здійснювали тільки за вовною, без урахування міцності конституції. Внаслідок такого однобокого відбору і підбору мазаївські вівці мали міцну, довгу мериносову вовну, яка високо цінувалася, і дуже слабку, перерозвинену конституцію, що призвело до масового захворювання їх на трабер (сухотка спини). Внаслідок цього багато стад мазаївських овець загинуло. Прикладом недооцінки конституції є також електоральний тип овець Німеччини, що мав багато вад.
3. ЕКСТЕР’ЄР ОВЕЦЬ
Екстер’єр – це зовнішні форми будови тіла, стану здоров’я і характеру продуктивності тварин.
Інтер’єр характеризує внутрішню будову тварин, ступінь розвитку окремих органів і тканин, що визначають життєдіяльність організму.
Оцінка за екстер’єром важлива для визначення типу і напряму продуктивності тварин. Вівці з різним екстер’єром, як правило відрізняються рівнем і характером продуктивності, а також життєздатністю. Екстер’єр найчастіше оцінюється за розвитком окремих статей тварини, тобто частин тіла. Частини будови тіла вівці представлено на малюнку 1.1.
Рис. 1.1. Статі овець
1 – морда; 2 – лоб; 3- очі; 4 – слізна ямка; 5 – вуха; 6 – роги; 7 - потилиця; 8 – шия; 9 – холка; 10 – спина; 11- поперек; 12 – крижі; 13 – хвіст; 14 – плече; 15 – ребра; 16 – стегно; 17 черево; 18 – передні кінцівки; 19 – задні кінцівки; 20 – мошонка; 21 – зап’ясний суглоб; 22 – скакальний суглоб; 23 – п’ясть; 24 – плюсна; 25 – копитця