2.1.4 Основні хвороби і шкідники ярого ячменю

2.1.4.1 Хвороби ярого ячменю

При вирощуванні ярого ячменю необхідно враховувати фактори, які шкодять його продуктивності. Зокрема це стосується шкідливих організмів. Серед них розрізняють:бур`яни, шкідники та хвороби.

Ячмінь уражається багатьма хворобами. Найбільш поширені борошниста роса, смугаста і сітчаста плямистість, іржа, кореневі гнилі, ринхоспоріоз та ін.

Поширеними у посівах ячменю є сажкові хвороби,які уражують, головним чином колос, який набуває обгорілого вигляду внаслідок потемніння та руйнування тканин. Замість зерна в колосі утворюється велика кількість темнозабарвлених сажкових спор. Ураження відбувається через проросток насінини або у фазі цвітіння через частини квітки. Запобігти ураженню можна протруєнням насіння.

Летюча сажка(Ustilago nuda K.) руйнує всі елементи колоса. Проявляється зазвичай під час колосіння. Замість зерна утворюється безформна чорна спорова порошковидна маса. Збудник передається в період цвітіння повітряними течіями і зберігається в насінні. Тому дуже важливо своєчасно протруїти насіння [2].

Борошниста роса(Erisiphe graminis Dc. f hordei Em. Marchal) - білий наліт на різних частинах рослин. Розвивається і поширюється протягом усього вегетаційного періоду, але найбільшінтенсивно у фазі кущіння - виходу в трубку. Завдає великої шкоди озимому і ярому ячменю при ранньому ураженні, коли інфекція може поширитися навіть на верхні листки. Оптимальні умови для розвитку хвороби - температура 12-20°С і відносна вологість повітря 70-100%. Більшість фунгіцидів захищають рослини від ураження, особливо при використанні їх з профілактичною метою на початку поширення борошнистої роси [11, 24].

Аскохітоз зернових (Ascochyta graminicola). Пoшиpeний пoвcюди. Haйiнтeнcивнiшe poзвивaєтьcя зa yмoв тeплoї пoгoди з чacтими дощами.

Уpaжyє пшeницю, ячмiнь, житo. Ha лиcткax cпoчaткy yтвopюютьcя дpiбнi oкpyглi cipi плями. Пiзнiшe вoни зливaютьcя i oxoплюють вcю лиcткoвy плacтинкy. Ha житi плями жoвтi, з тeмнo-кopичнeвoю oблямiвкoю. Ha ypaжeнiй ткaнинi yтвopюютьcя чopнi пікніди.

Iнфeкцiя збepiгaєтьcя нa pocлинниx peшткax y виглядi пiкнiд тa мiцeлiю в pocлинax озимих. Шкодочинність acкoxiтoзy виpaжaєтьcя в пepeдчacнoмy зacиxaннi лиcтя, втpaти вpoжaю мoжyть cтaнoвити 15—20 % i більше.

Жовта карликовість. Уражує ячмінь, овес. Тип збудника - вірус Barley yellow dwarf virus .На листках уражених рослин з'являється золотаво-жовте забарвлення, яке розповсюджується зверху вниз, переважно з країв листків. Листя у хворих рослин стає жорстким і розміщується більш вертикально, ніж у здорових. При захворюванні спостерігається низькорослість ячменю, колоски часто не утворюються, коренева система розвивається повільно.

Хворі рослини дуже терплять у посушливі періоди.

Хвороба може бути причиною недобору 15%, і більше, урожаю. Стійких до хвороби сортів не виявлено.

Кореневі гнилі- комплексне захворювання, що спричинюється, як і на пшениці, групою грибних патогенів (гельмінтоспоріоз, фузаріоз, офіобольоз, церкоспорельоз). Характерні ознаки хвороби - побуріння та гниль коріння, підземного міжвузля, вузла кущіння, основи стебла, плямистість листків, білостебелля і біло-колосся, почорніння зародка насіння.

Джерело інфекції фузаріозно-гельмінтоспоріозної кореневої гнилі - заражене насіння, рослинні рештки, ґрунт. Офіобольоз і церкоспорельоз зберігається на рослинних рештках.

Ріжки (Claviceps purpurca). Уражують злакові культури. Збyдником хвороби є cyмчacтий гpиб Claviceps purpurca.

Ha пшeницi, ячмeнi пoшиpeні в paйoнax з нaдмipним звoлoжeнням y фaзi цвітіння.

Xвopoбa раптово з′являєтьcя нa кoлocкax пiд чac дocтигaння xлiбiв: зaмicть зepнa yтвopюютьcя cпoчaткy фioлeтoвi, пoтiм чopнi, тpoxи зiгнyтi, piжки (cклepoції), якi виcтyпaють зa мeжi кoлocкoвиx лycoчoк i дocягaють дo 4 cм довжини. Heдoбip вpoжaю вiд piжкiв мoжe cтaнoвити 12—17%.

Бopoшнo iз зepнa з дoмiшкoю piжкiв (пoнaд 0,5%) мoжe викликaти oтpyєння людeй i тварин.

Уникненню ypaжeння xвopoбoю cпpияє cтapaннe oчищeння нaciннєвoгo мaтepiaлy вiд piжкiв, дoтpимaння чepгyвaння кyльтyp в ciвoзмiнi, глибoкa зяблeвa оpaнкa.

Фузаріоз колоса (Fusarium graminearum Schwabe). Уражує зернові колосові. Поширений повсюди, особливої шкоди завдає в роки з відносною вологістю повітря понад 70% і сприятливою температурою (+22...+25° С) у

другій половині вегетації. Шкідливість хвороби зростає за умов різкої зміни вологості повітря. Ураження відбувається у фазі цвітіння. Інфекція проникає у колос із краплями дощу чи роси, і згодом біля основи колоскових лусочок з'являються перші симптоми у вигляді бурих водянистих плям. З'являється наліт грибниці рожевого, оранжевого або червоного кольору. Ураження колоса завжди призводить до ураження зерна.

Фузаріоз колоса за шкідливістю посідає одне з перших місць. Недобір урожаю може сягати 20%, іноді - до 80%. Джерело інфекції - рослинні рештки, ґрунт, насіння.

Для боротьби з хворобами, що уражують рослини в період вегетації, посіви обприскують один-два рази фунгіцидами. Економічний поріг шкідливості для борошнистої роси, видів іржі, гельмінтоспоріозної плямистості становить понад 1% ураження рослин, для септоріозу - 5%. Обробку зазвичай розпочинають на самому початку розвитку хвороби.

2.1.4.2 Шкідники ярого ячменю

Зерновим колосовим культурам в Україні завдають шкоди понад 100 видів комах, три види кліщів, два — нематод, мишоподібні гризуни. Взагалі, усі ці шкідливі організми в середньому призводять до втрат врожаю, що перевищують 30%, а в окремі роки — 50%. Усе це вимагає застосування різних методів захисту рослин з тим, щоб зменшити частку втрат врожаю. Відомо, що без захисту від шкідливих організмів на доброму агротехнічному фоні (попередник, система удобрення, обробітку грунту близькі до оптимальних) можна одержати урожай зерна ярого ячменю у межах 3—4т/га, а при високому рівні захисту — 7—10 т/га.

Злакові попелиці. Звичайна злакова попелиця (Schizaphis graminum Rond.)- в Україні значно поширена, але найчастіше шкодить на півдні лісостепової зони, в Степу і Криму.

Основними кормовими культурами є ячмінь, пшениця, овес, сорго, рис, жито, кукурудза, просо. Шкідник світло-зеленого кольору з яскравою зеленою смужкою вздовж спини, довжина тіла 3—3,5 мм. Життєвий цикл однодомний, протягом усього життя розмножуються на озимих і ярих злаках. Зимують яйця на листках сходів озимих, падалиці і дикорослих злаків. Навесні з`являються личинки. Розмножується партеногенетично. Протягом вегетаційного періоду може розвиватися у 12 генераціях.

Трипси. Пшеничний трипс (Haplothrips tritici Kurd.) - дуже поширений, масово розмножується в Степу. Пошкоджує ячмінь меншою мірою ніж пшеницю. Дорослий трипс чорного або чорно-коричневого кольору, довжина тіла 1,3—1,5 мм. Крила прозорі, з довгими війками. Личинки червоні, довжина тіла 1,4— 1,8 мм.

Зимує личинка у поверхневому шарі грунту і на його поверхні під рослинними рештками. Навесні перетворюється в пронімфу, потім у німфу. На початку колосіння з`являються дорослі трипси, які відкладають по 4—8 яєць за колоскові лусочки. Через 8—12 днів з`являються личинки, які живляться спочатку колосковими лусочками, а потім зерном. У період воскової стиглості зерна личинки ідуть на зимівлю. У пошкоджених рослин скручується колос, що призводить до утворення пустих колосків (білоколосості) або щуплозерності.

Хлібні клопи. Клоп-черепашка (Eurygaster integriceps Put.) - поширена переважно у степовій зоні та частково у південно-західних районах Лісостепу. Основна кормова культура — пшениця, рідше пошкоджує ячмінь, жито, овес. Тіло дорослих клопів широкоовальне, завдовжки 9—13, завширшки 6—7 мм, забарвлення — від світло-сірого до темно-сірого, іноді чорного кольору. Голова трикутна. Наличник закінчується на передньому кінці голови на рівні з вилицями. Личинки першого віку майже чорного кольору, другого—п`ятого — світлі і світло-жовті.

Маврська черепашка (Eurygaster maurus L.) - в Україні поширена повсюди. Довжина тіла 8—10 мм. Наличник не виступає за вершину виличних пластинок і утворює з ними одну безперервну лінію. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь, злакові трави, інколи овес, кукурудзу, просо.

Шведські мухи. Вівсяна (Oscinella frit L.) і ячмінна (О. pusilla Mg.) мухи. - поширені повсюди. Ячмінна муха за чисельністю переважає в Степу і відрізняється жовтими гомілками передніх та середніх ніг, на задніх — вузька затемнена перев`язь. Личинка біла, циліндричної форми, спереду загострена, ззаду закруглена. Вівсяна муха пошкоджує овес, жито, пшеницю, кукурудзу, ячмінь та злакові трави, а ячмінна — пшеницю, ячмінь, кукурудзу, багаторічні злакові трави.

Зимує у стадії личинки або пупарія всередині пагонів озимих та диких злаків, заляльковуються навесні. Виліт мух збігається із закінченням фази весняного кущення озимих — появою сходів ярих колосових і може тривати 2—3 і навіть п`ять тижнів. Виліт мух другої генерації збігається із фазою виколошування—цвітіння колосових. Ознаки пошкодження: стебло усередині з`їдене, центральний листок жовтий і сухий. Личинки другої генерації безпосередньо знижують урожай зерна та погіршують його якість.

Пильщик хлібний звичайний (Cephus pygmaeus L.) - поширений у лісостеповій та степовій зонах. Пошкоджує пшеницю, жито, значно слабше ячмінь і овес. Зимують личинки в прозорих коконах всередині стерні зернових. Виліт пильщиків збігається із закінченням фази виходу В трубку — початком виколошування озимої пшениці і триває до кінця фази формування зерна. Самка відкладає 35—50 яєць. Личинки живляться внутрішньою частиною стебел, опускаються вниз і до періоду воскової стиглості зерна вони досягають нижнього міжвузля. Підгризені стебла ламаються, а в стерні на зимівлю залишаються личинки.

Пошкодження призводить до утворення білоколосості, щуплозерності. Продуктивність стебел знижується на 1,5—10%.

Злакова листокрутка (Chephasia pascuana Hb.) - зустрічається у степовій зоні. Основними кормовими рослинами є багаторічні злакові трави, люцерна, льон, щавель. При наявності різних кормових рослин віддає перевагу злаковим, а серед них — пшениці, ячменю.

Доросла комаха — невеликий сіро-коричневий або попелясто-сірий метелик. Гусениці світло-зеленого або молочного кольору, голова світло-коричнева, довжина тіла 10—12 мм.

Масове заселення збігається з виходом рослин у трубку. Основна кількість гусениць концентрується на краях посівів.

Гусениці пошкоджують листкову пластинку, утворюючи ходи-міни. Перед колосінням гусениці старшого віку проникають у пазуху листка, де обгризають колосок, живляться тичинками та маточками колосочків. У кінці свого розвитку вони повністю або частково перегризають соломину на 6—8 см нижче колоса, що викликає часткову або повну білоколосість. Втрати зерна від листокрутки при масовому її розмноженні становлять 30—40% [1].

П`явиця червоногруда (звичайна) (Oulema melanopus L.) - поширена повсюди, але найбільш чисельна в Степу і південно-східному Лісостепу. Головними кормовими культурами є овес, ячмінь, тверді пшениці.

Жук завдовжки 4—5 мм, надкрила зеленувате-сині, передньоспинка та ноги жовтувато-червоні, голова та лапки чорні. Личинка з жовто-бурим слизом, темною головою і трьома парами ніг. Зимують жуки у грунті на глибині 3—5 см на полях, де вирощували зернові, та в лісосмугах. Навесні при температурі повітря понад 9—10°С (початок виходу озимих в трубку) розлітаються і розселюються переважно на крайових смугах ярих культур. Плодючість самок 120—300 яєць. Через два тижні відроджуються личинки, які згодом вкриваються слизом. Розвиток личинок на ячмені збігається з фазами від виходу рослин в трубку до початку воскової стиглості зерна. Мають одну генерацію.

На пошкоджених личинками рослинах з`являються білясті поздовжні смуги, а жуки вигризають наскрізь поздовжні отвори на листках.

Хлібні жуки. Жук-кузька (Anisoplia austriaca H.) - поширений майже повсюди, за винятком північно-захід них районів Полісся. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь.

Жук завдовжки 13—16 мм, тіло синювато-чорне з металевим блиском, надкрила темно-каштанові з чорною квадратною плямою біля щитка. Личинки білі, м`ясисті, дугоподібно вигнуті, з коричневою головою і добре розвинутими ногами. Довжина тіла дорослих личинок 30—35 мм.

Зимують личинки у ґрунті на глибині 35—40 см і більше. Заляльковування відбувається у ґрунтових колисочках на глибині ґрунту 10—15 см наприкінці травня — початку червня. Жуки після виходу з ґрунту заселюють посіви зернових колосових у фазі молочної та воскової стиглості зерна. Цикл розвитку дворічний.

Жуки не тільки виїдають зерно, а й вибивають його. Личинки пошкоджують кореневу систему, що пригнічує розвиток та викликає загибель рослин.

Ячмінна попелиця (Brachycolus noxius Mordv.) - поширена повсюди, найбільш чисельна у степовій та лісостеповій зонах.

Пошкоджує ячмінь, інколи пшеницю, жито, овес. Живе переважно у скручених у трубку листках та їх пазухах, рідше на колосі. Безкрила самка завдовжки 2,5 мм, жовтувато-зелена, білозапилена, веретеноподібної форми. Трубочки дуже короткі, хвостик трикутний, на вершині черевця є виріст, схожий на додатковий хвостик. Цикл однодомний.

До найефективніших методів захисту ярого ячменя від шкідників (шведська і гесенська муха, смугаста блоха, злакова попелиця, хлібна п'явиця, клоп - шкідлива черепашка та ін.) належать сівозміна, рання зяблева оранка, оптимальні строки сівби та норми висіву, підбір стійких сортів [14].