Засвоєння кореневою системою ячменю поживних речовин грунту невисоке, тому він дуже добре реагує на внесення добрив. Удобрюючи посіви ячменю, необхідно врахувати його потреби в поживних речовинах на різних грунтах. Так, на підзолистих і сірих лісових грунтах, деградованих та опідзолених чорноземах, сіроземах і каштанових грунтах він особливо добре реагує на азотні та фосфорні добрива. Калій найефективніший на піщаних і осушених торфових грунтах, фосфор - на глибоких чорноземах.

Пивоварний ячмінь слід добре забезпечувати, насамперед, фосфорно-калійними добривами, завдяки яким зерно накопичує більше крохмалю, а продовольчий і кормовий - азотними.

Ячмінь позитивно реагує не тільки на безпосереднє внесення добрив, а й на їхню післядію. Тому за інтенсивного вирощування ячменю його посіви удобрюють мінеральними добривами, а органічні вносять під попередники. Норми мінеральних добрив найбільш доцільно розраховувати на заплановану врожайність або відповідно до зональних

рекомендацій.

Висока врожайність ячменю забезпечується за використання мінеральних добрив з урахуванням післядії органічних добрив приблизно в таких нормах і поєднаннях: під час основного внесення на дерново-підзолистих супіщаних і суглинкових грунтах – N₄₅P₃₀K₃₀, на чорноземах Центрального й Північного Степу - N₄₅P₃₀K₃₀, на каштанових і солончакуватих грунтах Південного  Степу – N₄₅P₄₅. У разі висівання ячменю після неудобрених попередників норми мінеральних добрив збільшують на 25-30 відсотків.

Мінеральні добрива. Найбільший ефект від застосування мінеральних добрив досягається в умовах достатнього зволоження. Високі врожаї ячменю одержують на полях зі збалансованим вмістом рухомих поживних речовин. Для визначення норм мінеральних добрив на отримання запланованого врожаю використовують балансовий метод. При цьому при розрахунку норм по фосфору та калію слід враховувати вміст цих елементів у грунті. Норми мінеральних добрив (Д, кг / га) розраховують за формулою

                                Д = У _n Н ₁ К,                                                               (2.1)

де У _n - запланований урожай, ц / га;

     Н ₁ – норматив витрати добрив для одержання 1 ц зерна в залежності від попередників і грунтово-агрохімічних умов, кг д.р.;

     К - поправочний коефіцієнт на вміст рухомого фосфору і обмінного калію в грунтах (табл. 2.4):

Таблиця 2.4 –  Поправочні коефіцієнти на утримання рухомого  фосфору  та обмінного калію в грунті.

При розрахунку норм добрив керуються нормативами затрат мінеральних добрив на 1 ц зерна. На формування 1 ц зерна ярий ячмінь витрачає в середньому 2,6 кг азоту, 1,1 кг фосфору і 2,8 кг калію. Однак слід зазначити, що в різних грунтово-кліматичних зонах витрата елементів мінерального живлення на утворення 1 ц зерна ячменю неоднакова.

Фосфорні і калійні добрива вносять під основний обробіток грунту або при проведенні передпосівної культивації. При посіві ячменю гранульований суперфосфат вносять у рядки (10-20 кг / га д.р.). Під фуражний ячмінь при відсутності цього добрива можна використовувати нітроамофоску. При цьому норма азоту не повинна перевищувати 10 кг/га.д.р. Надмірне внесення азотних добрив під ячмінь, особливо на грунтах, не забезпечених фосфором, сприяє затримці дозрівання і вилягання рослин, що веде до значного зменшення врожаю. Азотні добрива вносять частинами: частина під передпосівну культивацію та частина у вигляді підживлення. При проведенні підживлення враховують вміст азоту в листках рослин. У розрахунку на суху речовину оптимальний його зміст має складати у фазі кущіння 4,2 - 4,5% і у фазі виходу в трубку - 3,8 - 4,2%. Якщо вміст азоту у листах менше, то дози азоту уточнюють.

Фосфорні та калійні добрива вносять під основний обробіток грунту, азотні - краще локально одночасно з передпосівною культивацією культиваторами-рослинопідживлювачами на глибину 10-12 сантиметрів. Мінеральні добрива вносять теж у рядки під час сівби ячменю.: З мікродобрив додають ті, що містять мідь, бор, марганець. На чорноземах ефективні марганцеві шлами, які вносять по 2-3 ц/га під зяблеву оранку, та марганізований гранульований суперфосфат - у рядки під час висіву ячменю в дозі близько 50 кг/га. Кислі грунти обов`язково вапнують, особливо в разі вирощування пивоварного ячменю (підвищуються маса 1000 зернин і вміст крохмалю в зерні). У вологі роки, в період кущіння, здійснюють азотне підживлення з розрахунку 20-30 кг/га азоту.

Внесення калію сприяє формуванню більш виповненого зерна, збільшує стійкість рослин до враження хворобами, підвищується стійкість соломини до полягання, ячмінь краще витримує посуху. Норма внесення калію коливається від 60 до 120 кг/га д.р.

Повну норму фосфорних і калійних добрив у зоні Степу, Лісостепу, Полісся вносять під основний обробіток ґрунту.

Азотні добрива у зоні Степу пропонується вносити одноразово. Переваги роздрібненого внесення азоту у цій зоні не виявлено. В роки з тривалою посухою, особливо в першій половині вегетації, підживлення азотом не сприяє збільшенню врожаю зерна ячменю. Азот, що внесений восени, не вимивається на важких зв'язних ґрунтах зони Степу і ефективно використовується рослинами у весняно-літній період вегетації. Азотні добрива у зоні Лісостепу і Поліссі починають застосовувати під передпосівну культивацію, а пізніше вносять у підживлення на різних фазах росту рослин.

Норма внесення азоту на високому агрофоні має бути в межах 45 – 60 кг/га д.р. Після малоцінних попередників та на ґрунтах з відносно низькою родючістю зростає до 60-80 кг/га д.р. При цьому на відміну від озимих культур, 50% загальної норми азоту необхідно обов'язково внести до сівби. Найкраще розкинути добрива незадовго до передпосівного обробітку і загорнути їх у верхньому шарі, оскільки азот швидко вимивається у глиб ґрунту. Решту азоту необхідно вносити на IV етапі органогенезу для підвищення озерненості колоса.

Вирощування ячменю на кормові і пивоварні цілі вимагає різного підходу до живлення азотом. 

Застосування мікроелементів. При недостатньому вмісті мікроелементів в ґрунті, вносять їх при підготовці насіння або під час вегетації обприскують посіви. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах мікроелементи вносять при вмісті: бору-менше 0,3 мг, міді -1,5 мг, марганцю - 30 мг і цинку - менше 0,7 мг на 1 кг ґрунту. Бор ефективний на вапнякових ґрунтах з нейтральною реакцією, молібден - на кислих (рН менше 5,2), мідь - на торфових, цинк - на ґрунтах з високим вмістом рухомого фосфору. При обробці насіння на 1 т зерна витрачають 100 г бору, 300 г міді, 180 г марганцю, 120 г цинку. Використовують борну кислоту, сульфат міді, цинку і марганцю. Мікроелементи вносять також під час вегетації ячменю одночасно з фунгіцидами чи інсектицидами. Роль мікроелементів (Fe, Mn, Zn, Cu, Mo, В) в мінеральному живленні рослин, як складової ферментативних систем-біокаталізаторів важко переоцінити.

Мікроелементи в формі неорганічних солей, доступні для рослин в дуже незначних кількостях і переважно на кислих ґрунтах, лише молібден засвоюється рослинами на слабо лужних ґрунтах (табл. 2.5)

Органічні добрива. Органічні добрива (гній, торф, компости та ін) позитивно впливають на врожай ячменю. Іноді ці добрива вносять безпосередньо під сам ячмінь, але частіше їх вносять під попередню культуру. Гній, внесений безпосередньо під ячмінь, сприяє значному збільшенню врожаю. Дослідження показали, що вносити компости більш ефективно, ніж гній або торф окремо. Оптимальна доза компостів - 20-30 т/га. Від внесення чистого гною прибавка врожаю зерна ячменю в середньому становить 16,6%, від гною з додаванням фосфорної борошна - 29,6%, від торфо-гнойових компосту - 32,2%.

Таблиця 2.5. Оптимальна кислотність ґрунту для найкращого засвоювання мікроелементів рослинами

В основних зонах вирощування ячменю органічні добрива вносять під попередник. У цьому випадку ячмінь добре використовує  післядію добрив. Так, при внесенні 20 т / га гною в пару і під картоплю врожайність ячменю підвищується в середньому на 4,3 ц / га. Ячмінь добре реагує на рідкий гній, особливо на його післядію. Живильні речовини рідкого гною більш доступні рослинам і легше засвоюються. Рідкий гній вносять восени під зяб, взимку розкидають по снігу, на вирівняних ділянках його можна застосовувати і навесні. Застосування гною безпосередньо під ячмінь найбільше доцільно на малородючих землях і дерново-підзолистих грунтах при достатньому зволоженні. У цих умовах доза гною повинна бути не менше 20 т / га.

Для одержання високих і стабільних урожаїв зерна ячменю, рекомендується застосовувати регулятори росту (морфорегулятори). Вони сприяють скороченню довжини міжвузля і висоти стебла. Збільшується діаметр соломини і товщина її стінок, внаслідок чого рослини ячменю стають стійкими до вилягання. Крім захисту від вилягання, регулятори росту впливають на процес кущіння рослин. Вони зменшують апікальне домінування головного стебла, формується більше бокових стебел, які рівномірно розвинуті і мало відстають у рості від основного стебла, тобто забезпечується синхронне кущіння.

У фазі кущіння для запобігання полягання вносять хлормекватхлорид 460 (БАСФ). Посіви ячменю обробляються наприкінці фази кущіння препаратом терпал С, 46% р.к. (ф. БАСФ), який містить дві діючі речовини: хлормекватхлорид 305 г/л + етефон 155 г/л. Норма внесення 2,0-2,5 л/га. У кінці фази кущіння - на початку виходу в трубку рекомендується застосовувати стабілан 750SL (хлорид хлормеквату, 750 г/л) з нормою внесення 1,0-2,0 л/га.

Вищі норми ретардантів використовують при догляді за сортами, що схильні до вилягання, при внесенні високих норм добрив, на загущених посівах, у випадку великої кількості опадів.

Внесення морфорегуляторів підвищує інтенсивність кущіння, запобігає поляганню, сприяє рівномірному цвітінню і достиганню зерна, підвищує стійкість до хвороб, покращує якість зерна, сприяє повній реалізації продуктивного потенціалу сорту, заощаджує кошти під час збирання врожаю.

Під час внесення ретардантів температура не повинна перевищувати 22°С. Якщо температура вища, то обприскування переносять на дні з нижчою температурою. Між обробкою гербіцидами і внесенням терпалу потрібно витримати інтервал у 8-10 днів.

Особливості застосування регуляторів росту рослин подано в табл. 2.3. 

Таблиця 2.6. Використання регуляторів росту на ячмені

Продовження табл. 2.6

Засоби захисту  рослин. Найбільшої шкоди посівам ячменю завдають коренепаросткові та кореневищні багаторічні бур'яни: осот польовий,  берізка польова, пирій повзучий, а з однорічних бур'янів триреберник непахучий мишій зелений і сизий, лобода біла та ін. На ряду з агротехнічними прийомами (сівозміна, обробка грунту та ін) використовують гербіциди. Їх види та дози встановлюють залежно від засміченості, погодних умов та інших факторів.

На полях, засмічених вівсюгом, навесні до посіву вносять грунтовий гербіцид ептам або агрітокс. Коли в посіві переважають однорічні бур'яни, гербіциди застосовують у фази від розвитку двох-трьох листків до кущіння ячменю, а якщо багаторічні, то при повному кущінні ячменю.

Значні проблеми для зернових культур створює забур'яненість пирієм. Хімічна боротьба з ним на зернових ускладнена. Якщо пирієм вкрито 5-10% площі, або 30 колосоносних стебел на І м², це викликає великі втрати зерна. Успішно можна боротися з пирієм шляхом застосування гербіцидів раундапу, гліфосу та ін. їх можна вносити за два тижні до збирання (3-5 л/га). Крім загибелі пирію ці препарати підсушують зернові культури, роблять менш затратним збирання останніх.

При появі на посівах ячменю шкідників і хвороб проводять обробку інсектицидами та пестицидами. Найбільш поширеними в даний час препаратами для боротьби зі шведською мушкою, попелицями, кліщами і іншими шкідниками є карате, фастак, децис. Для боротьби з такими хворобами, як борошниста роса, сітчаста, темно-бура плямистість, рінхоспоріоз, жовта і бура іржа  використовують фунгіциди фундазол, тілт, акробат МЦ та інші.

З метою зменшення кількості хімічних обробок проти шкідників ячменю значно ширше повинен застосовуватися біологічний метод захисту від шкідливої черепашки, попелиці, зернової совки. Він заснований на врахуванні природних популяцій ентомофагів і ентомопатогенних мікроорганізмів. Цей метод широко застосовується в країнах Заходу і дає непоганий результат. 

Догляд за посівами. Якщо ячмінь сіють у посушливу весну, то для підвищення польової схожості й дружного проростання насіння здійснюють післясходове коткування посівів кільчасто-шпоровими котками. У районах з достатньою кількістю вологи, особливо на важких запливних грунтах, де може утворюватися грунтова кірка, її руйнують ротаційними мотиками або голчастими боронами.

У фазі сходів для захисту від пошкодження злаковими мухами проводять крайові, а при потребі - суцільну обробку посівів інсектицидом (БІ-58 новий, 0,8-1л/га; волатон, 1-1.5л/га; діазинон, 1,5-1,8л/га; лебайцид, 0,6 кг/га;  нурел Д -0,75-1,0л/га;  фастак - 0,1-0,15л/га;  ф'юрі-0,07л/га або інші.

 У період вегетації застосовують інтегровану систему захисту посівів від хвороб, шкідників та бур`янів. У разі виявлення на рослинах ознак борошнистої роси, іржі посіви у фазі кущіння обприскують з обприскувачів.

Збирання й зберігання врожаю. Передчасне збирання зменшує врожай зерна та його якість. Роздільний спосіб застосовують за стійкої сонячної погоди на забур`янених посівах у разі підгону й підсівання трав. У валки косять усередині і не пізніше кінця воскової стиглості, коли пожовтіє понад 80% колосся, а вологість зерна становитиме 30-38%. Підбирають валки не пізніше ніж через три-чотири дні, коли вологість зерна зменшується до 14-18 відсотків. Прямим комбайнуванням збирають низькорослі, зріджені посіви, чисті від бур`янів, без підгону, за настання повної стиглості зерна. Найкраще, якщо врожай буде зібрано за чотири-п`ять днів. На сьомий день після настання повної стиглості фізіологічний зв`язок зерна з рослиною припиняється, крохмаль переходить у розчинні форми вуглеводів і витрачається на дихання.

Збирають ячмінь у фазі воскової стиглості зерна, поєднуючи роздільне збирання з прямим. Починають роботу, коли вологість зерна сягає 30-38%. Скошують ячмінь жатками у валки завтовшки 12-18 см і завширшки близько 1,8 м за висоти зрізу середньо- і низькорослих сортів 15-20 см, високорослих - 25-30 сантиметрів. За такої висоти стерні валки швидше сохнуть. За двофазового збирання виляглого забур`яненого ячменю використовують бобові жатки ЖБА-3,5, бо під час роботи різальних агрегатів зернових жаток втрачається багато зерна. Для прямого комбайнування залишають чисті, стійкі до осипання та зрідження, низькорослі посіви ячменю, які досягли повної стиглості. Швидкість за прямого комбайнування становить 6-7, на обмолоті валків - 4,5-5 км/год. Втрати зерна під час збирання мають бути не більше 0,5 відсотка. Після збирання зерно старанно очищають, за потреби, пропускають через сушильні агрегати, доводять вологість до 14-15% і використовують за призначенням.